Іршавська громада попрощалася із кулеметником Василем Химичем із села Лоза
13 листопада 2025 року Іршавська міська територіальна громада попрощалася із 57 -річним захисником України – кулеметником 1-го стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти стрілецького батальйону військової частини А3719, солдатом військової служби по мобілізації Василем Химичем і с. Лоза. Це вже не перший захисник із цього населеного пункту, який загинув, захищаючи суверенітет України.
Василь Михайлович Химич народився 9 січня 1968 року у селі Лоза Іршавської громади. Закінчив місцеву школу, вчився у Білківському ПТУ. Переважно їздив на сезонні роботи.
У 2022 році на початку повномасштабного вторгнення росії в Україну В. Химич сам пішов у ТЦК. Його товариш і кум Микола Соколачко нині розповідає, що разом росли, разом вирішили стати на захист Батьківщини. «Василя взяли, а мене – ні. Сказали, що можу бути вільним. Василю, Василю…» – каже чоловік не приховуючи сліз.
Захисник із Лози служив кулеметником 1 -го стрілецького відділення 2 -го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти стрілецького батальйону військової частини А3719. Солдат військової служби по мобілізації Василь Химич мав два поранення, але щоразу повертався до побратимів на поле бою. Тільки нещодавно прийшла сумна звістка – загинув 28 жовтня 2025 року під час стрілецького бою з противником поблизу с. Лиман Донецької області, мужньо виконавши військовий обов’язок.
Василь Химич був люблячим, турботливим батьком та дідусем. Донька Василина Кинів згадує, що саме батько на початку повномасштабного вторгнення настояв, щоб разом з чоловіком виїхали за кордон. Завжди казав: «Ко, як не я?! Йду заради вас воювати, щоб змогли повернутися додому». Востаннє спілкувалася з батьком 27 жовтня, тоді казав, що їде на позиції. Встиг також побачити меншу онучку, якій виповнилося всього 2 місяці. Наступного дня перестав виходити на зв’язок. Донька каже, що батько був дуже добрим, любив фіглювати, тримав кролів й дуже любив рибалити. Вона теж…
13 листопада траурна хода вирушила із Іршави, проводжали Героя «живим коридором». У рідному селі люди стояли на колінах, винесли свічки, дорогу встелили квітами. У дворі будинку, де мешкав В. Химич, відбулася панахида. Грав військовий оркестр.

Звідти колона рушила у православну церкву Різдва Пресвятої Богородиці. Чин похорону за участю десятка священників очолив отець Василь Шерегій. Церква, як і подвір’я храму, були переповнені людьми. Вшанувати захисника окрім донечки Василини, яка з родиною мешкає за кордоном, близьких, прийшов й міський голова Віктор Симканинець, військовослужбовці, сусіди.
Після проповіді й прощального листа, військовослужбовець зачитав і вручив доньці Героя пам’ятний лист від Головнокомандувача генерала Олександра Сирського на знак глибокої вдячності та жертовне служіння в лавах ЗСУ.
З усіма почестями захисника Василя Химича поховали на кладовищі, що поблизу церкви. Доньці вручили стяг України.
Вічна пам’ять і шана тобі, Герою! Щирі співчуття родині.