🇺🇦 «І поки Земля пам’ятає — Ти з нами. Ти завжди удома»

🙏 Сьогодні другий день поспіль Ярмолинеччину разом із густим туманом оповили туга та невимовний смуток. Громада проводжала у небесну дорогу свого вірного сина, мужнього воїна, а для родини — люблячого сина, батька та чоловіка Миколу Володимировича Слободяна.

Микола Слободян народився та зростав у селищі Ярмолинці. Навчався в обох Ярмолинецьких школах — спочатку у № 1, а потім у Ярмолинецькій середній школі №2. По завершенні навчального закладу вступив та здобув диплом зооінженера Кам’янець-Подільського сілськогосподарського інстититу. Але за спеціальністю працював недовго. Самотужки освоїв чи не усі будівельні професії та трудився у царині будівництва — створенні комфорту для людей. Золоті руки майстра знають і пам’ятають у рідному селищі та далеко за його межами, адже у багатьох домівках залишилась частинка його душі, праця його рук та розуму. Попри щоденну роботу Микола Володимирович захоплювався історією України та світу, етнографією, краєзнавством. Книга супроводжувала його усе життя. Микола Слободян був постійним читачем Ярмолинецької центральної бібліотеки, про що згадують її співробітники. А ще чоловік захоплювався виготовленням дерев’яних виробів, зокрема предметів інтер’єру та меблів, виконаних власноруч.

Із початком повномасштабного вторгнення рф в Україну Микола Володимирович одразу вирушив до військкомату, щоб мобілізуватися на фронт. Але через вкрай поганий зір його не брали до війська. З того часу постійно проходив медкомісії. В червні 2024 приєднався до лав бойової родини 808-ї Дністровської окремої бригади підтримки. Проходив службу на посаді водія-сапера одного з інженерно-саперних підрозділів бригади, виконував завдання інженерної підтримки.
Для Миколи Слободяна служба у лавах ЗСУ була не просто виконанням завдань, роботою. Це була життєва необхідність, адже патріотичний дух, його знання та життєвий досвід спонукали робити все можливе для захисту України від московських окупантів. Освоївши саперну справу, він продовжив навчання з керування дронами. З часом пройшов тест на управління дроном «Вампір» та став одним із членів екіпажу — пілотом БПЛА. Не маючи жодного досвіду армійської служби (Микола Володимирович не служив у війську через проблеми із зором), він швидко опанував військовий фах у найрізноманітніших його напрямках. За виняткову мужність і успішне виконання завдань під час бою солдат Микола Слободян був нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України» та почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий Хрест» — символом військової доблесті, честі та відданості.

На ФБ-сторінці 808-ї Дністровської окремої бригади підтримки у дописі про загибель Миколи Слободяна йдеться: «Був надійним товаришем, світлою, доброю, чесною людиною, справжнім патріотом України, мріяв про перемогу та мирне життя у вільній країні, за яку боровся до останнього подиху. У спогадах побратимів він житиме як приклад відданості, братерства та незламного духу».
Підтвердженням цих слів є те, що побратими із частини приїхали у Ярмолинці, щоб попрощатись із Миколою Володимировичем. Зокрема, провести в останню земну дорогу Героя прибув заступник командира бригади Олег Пучинський. Лише кращі характеристики та добрі слова він сказав про Миколу Слободяна у своїй прощальній промові на площі 600-річчя Ярмолинець під час велелюдного прощання. Так само щиро та із сумом згадує побратима заступник командира батальйону Володимир: «Добрішої і кращої людини у своєму житті я не бачив. Він завжди говорив: «Командир, є завдання — я його виконаю». За віком він був старший нас, по суті годився нам у батьки. Але таке враження, що не ми, а він нас учив — мудрості життя. Ми його називали дядя Коля».

Прощання із Героєм розпочалося у садибі Слободянів. Потім траурний кортеж направився до церкви Покрови Пресвятої Богородиці ПЦУ, де відбувся чин похорону, який відслужили священники Ярмолинецького округу під керівництвом благочинного, митрофорного протоієрея о. Миколая Ковалика. Потім процесія рушила на площу 600-річчя Ярмолинець, де відбулося прощання земляків, друзів, рідних, побратимів. Чин панахиди звершили згадані священнослужителі. Жовто-блакитні прапори, портрет Героя, його нагороди та рідні і близькі у глибокій скорботі…

Родина завжди була опорою та підтримкою для воїна. Його дружина Ярослава Слободян — відома в Україні письменниця, авторка кількох патріотичних збірок поезій, активна волонтерка, яка постійно тримала зв’язок із бойовими підрозділами, реагуючи на їхні запити. Ярослава виходила до людей онлайн, збираючи донати читанням віршів про війну, закликала людей допомагати військовим, оголошуючи збори на дрони, автівки, інше спорядження. Вона підтримувала родини загиблих, зниклих безвісти та полонених земляків. У педагогічному колективі Москалівського ліцею Ярослава Степанівна була ініціаторкою багатьох корисних справ, які об’єднували спільноту. Це плетіння сіток, приготування їжі для військових, організація благодійних зборів на користь ЗСУ через проведення акцій, забігів пам’яті, ярмарків. Кожна втрата у нашій громаді пройшла крізь чутливе серце пані Ярослави, бо її творчість стала віддзеркаленням життя в період великої війни. Тому люди прийшли підтримати родину у такий важкий день. Море квітів, сліз, співчуттів… У своїх виступах заступник Ярмолинецького селищного голови Іван Березовський та благочинний Ярмолинецького округу ПЦУ о. Миколай Ковалик згадували про значний внесок всієї родини Слободянів у боротьбу за незалежність України. Її слово — палке та сильне — живе та житиме, закликаючи боронити рідну землю від окупантів. У лавах ЗСУ наразі служить і син подружжя Слободян Володимир. Донька Вікторія активно провадить волонтерську діяльність.

🥲 У такий день важко знайти слова підтримки для родини. Мати залишилась без дорогого синочка, дружина втратила кохання свого життя, любого чоловіка, з яким у парі прожила 30 років, у сина та донечки не стало турботливого батька.

Слова самої Ярослави Слободян, написані у найважчі хвилини болю, відтворюють глибину трагедії і водночас силу любові — у родині, один до одного, до України:
Дихати без тебе важко,
Біль роздирає груди.
А ти в небесах, де пташка,
Й немає гіркої облуди.
Там сонце лоскоче вітрами,
І тиша, мов колискова,
А тут – поміж сірими днями
Лунає твоя розмова.
Твій голос у шелесті листя,
У спогадах, що не згасають,
Та світ без тебе – мов прірва,
Де тіні у серце впадають.
Я знаю, що ти десь поруч,
У сяйві зірок і ранку…
Та як же болить цей морок
Й нестримані обіцянки.
Твій голос у вітрі лунає,
У шелесті раннього жита,
Душа твоя в зорях палає,
Як стяг, що не може згоріти.
Ти – світло, що тьму розтинає,
Ти – подих весняного грому.
І поки Земля пам’ятає –
Ти з нами. Ти завжди удома.

💙💛 Вічна пам’ять Герою. Висловлюємо найщиріші співчуття усім, рідним, друзям, односельчанам, сусідам, побратимам, людям, яким він робив добро та які пам’ятають і знають Миколу Володимировича Слободяна. Хай його світла душа увійде до Царства небесного та матиме вічний спочинок у райських оселях.