БОЛЮЧЕ РІЗДВО ГРОМАДИ…

Це Різдво для нашої громади — особливо болюче. Замість коляди — сльози та тиша скорботи. У дні, коли народжується надія, ми проводжаємо в останню путь того, хто віддав своє життя заради миру й майбутнього України.

⚫️Сьогодні, з глибоким сумом і скорботою Меджибізька громада попрощалася з Героєм — ФЕДОРИШИНИМ Віталієм Васильовичем, який віддав своє життя за свободу та незалежність України.

📌Віталій Васильович народився 22 листопада 1973 року у селі Голосків. З дитинства зростав у праці та повазі до рідної землі — серед простих, але міцних цінностей, де людська гідність вимірюється вчинками, а не словами.
У 1990 році він закінчив школу, а в 1991–1993 роках проходив строкову військову службу, яка загартувала його характер — відповідальний, дисциплінований, зібраний. У 1994 році здобув фах радіомеханіка у Голосківському професійно-технічному училищі.
Усе життя Віталія Васильовича було пов’язане з працею. Він працював на заводі «Темп» у місті Хмельницькому, згодом — електриком на підприємстві «Маяк», упродовж багатьох років — оператором АЗС, а в 2022–2024 роках— електриком в агрофірмі «Обрій».
Для села Голосків це непоправна втрата: майже в кожному дворі залишився слід його допомоги — ремонтом, порадою, щирим словом.
Віталія Федоришина знали як спокійного, надзвичайно працьовитого та компетентного чоловіка, який умів полагодити практично будь-яку техніку. Він мав рідкісний дар — давати друге життя речам, а разом з тим і віру людям, що будь-яку справу можна довести до кінця, якщо робити її з терпінням і душею.
Особливою сторінкою його життя стала праця електриком в Єрусалимі. Побувавши у святих місцях, доторкнувшись до Благодатного вогню та піднявшись на Синай, він повернувся додому не лише з подарунками, а з тихою мудрістю та світлом, якими щедро ділився з родиною та дітьми.
Для своєї сім’ї Віталій Васильович був надійною опорою. У нього залишилися дружина Надія Дмитрівна, донька Алла, син Віталій, мама Галина Дмитрівна. У родинному колі він був тим, хто тримав лад, підтримував і дарував спокій навіть у найважчі моменти.

З початком повномасштабної війни Віталій Васильович став на захист України.

◼️24 липня 2024 року він зник безвісти під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новоселівка Перша Донецької області.Протягом 17 місяців родина жила між надією і тривогою, очікуючи звістки.
◼️18 грудня страшне підтвердження — збіг ДНК — обірвало всі надії. Та пам’ять і любов війна зруйнувати не здатна.

▪️На різдвяні дні Віталій ФЕДОРИШИН повернувся додому — щоб навіки спочити на рідній землі, серед тих, заради кого він жив і боровся.

🔸Сьогодні громада схилила голови перед людиною великого серця і тихої сили. Життя Віталія Васильовича не було гучним, але було справжнім — наповненим працею, відповідальністю, турботою про родину і людей поруч. Він залишив по собі не лише спогади, а живий слід у кожному домі, у кожному доброму вчинку, у вдячних серцях.
Його шлях обірвала війна, але не змогла зламати того світла, яке він ніс у собі. Це світло тепер житиме в пам’яті громади, у любові рідних, у тиші рідної землі, що прийняла свого Захисника.

🙏Від всієї громади ми розділяємо біль втрати з родиною і схиляємо голови в глибокій скорботі.Нехай Господь дасть сили пережити цей біль, а душі Віталія Васильовича — вічний спокій.

🕯️Вічна слава і пам’ять Віталію ФЕДОРИШИНУ! Вічна слава і пам’ять кожному Захиснику та Захисниці, хто віддав своє життя за Україну!🇺🇦