🎶«Бандура — це моя віддушина, мій спокій і моє життя»
🔰Напередодні Всеукраїнського Дня працівників культури та аматорів народного мистецтва ми поспілкувалися з Анною Солоненко — бандуристкою, викладачкою класу бандури та вокалу, а нині — в.о. директора Малинської дитячої школи мистецтв.
🔸️У класі Анни Сергіївни завжди панує особлива атмосфера — дзвінке звучання бандури, щирий сміх дітей і безмежна любов до музики. Її учні говорять про неї з посмішкою:
«Мені дуже подобається грати на бандурі, тому що її звуки нагадують щебіт пташечок»,
— ділиться учениця Евеліна. — «А про бандуру я дізналася, коли пані Анна прийшла до нас у клас, розповіла про навчання і заграла. Тоді я вирішила, що хочу навчатися
саме на цьому інструменті».
Ще одна учениця, Юлія, додає:
«На уроках пані Анни я відкриваю для себе багато нового. Можу підібрати ноти мелодії,
що сподобалася, або створити власний твір і показати його вчительці. І мені дозволяють вносити свої ідеї — це дуже надихає!»
________________________________________
🔸️«Бандура з’явилася в моєму житті дуже спонтанно»
— Пані Анно, чому Ви обрали саме бандуру?
— Я родом із смт Семенівка на Полтавщині. У нашій школі навчалися дівчата-бандуристки, які часто виступали. Мені подобалося, як вони грають і співають — і я дуже хотіла так само.
Мама планувала віддати мене на фортепіано, коли трохи підросту. Але одного дня я
спонтанно пішла до музичної школи разом із знайомою дівчинкою. Вчителька мене
прослухала й сказала, що в мене унікальний голос і я обов’язково маю навчатися. Я
прибігла додому й заявила мамі: «Вчителька сказала, що я мушу навчатися!»
(усміхається). Так почалася моя історія з бандурою — і відтоді ми разом.
Моя перша вчителька, Валентина Степанівна, мала справжній талант закохувати дітей
у цей інструмент. І взагалі мені дуже пощастило — усі педагоги, які мене навчали, були щиро віддані своїй справі. Тож їхня любов до музики передалася й мені. Я маю дві вищі
музичні освіти — бандуристки та вокалістки, проте бандура завжди поруч. Навіть мій
чоловік, Руслан, теж бандурист! Ми жартуємо, що бандура нас уже ніколи не відпустить.
________________________________________
🔸️«Бандура — моя медитація»
— Ще з дитинства мама помітила: якщо я засмучена, то зачиняюся в кімнаті й починаю
грати. І досі, коли відчуваю втому чи спустошення, беру бандуру — і вона все лікує. Це моя медитація, моє заспокоєння, моя віддушина. Це — моє все.
________________________________________
🔸️«Педагогіка починається з любові до дитини»
— Що стало поштовхом до викладання? Адже Ви працювали в професійному колективі
й активно виступали.
— Викладати я почала у 2015 році, коли здобувала другу освіту. Тоді працювала у тріо
бандуристок, але було складно поєднувати виступи й навчання, тому вирішила
спробувати педагогіку. Спочатку думала, що це тимчасово, але мене настільки захопив
цей процес, що я пропрацювала сім років у київській музичній школі — аж до початку
повномасштабного вторгнення.
Потім був переїзд до Малина та початок роботи у Малинській школі мистецтв. Спершу
я тимчасово заміняла викладачку Тетяну Станіславівну Гузенко, працювала з її учнями,
а вже з минулого року набрала власний клас.
Для мене головне — зацікавити дитину, не змушувати, а допомогти закохатися в
інструмент.
У моєму класі майже всі діти проходять через легендарний «Щедрик» Леонтовича — це
моя фішка, яка допомагає полюбити музику. Водночас я підбираю сучасні твори, які
ближчі дітям, але зберігаю професійний підхід, адже ми виховуємо майбутніх
музикантів.
________________________________________
🔸️«Викладач і учень — це співтворчість»
— Які емоції Ви відчуваєте, коли бачите, як учні торкаються струн?
— Я отримую справжнє задоволення від того, що діти люблять грати на бандурі,
радіють своїм успіхам. Разом із ними радію і я, бо розумію, що дотична до цього
маленького досягнення. Це неймовірне відчуття — бачити, як у дитини з’являється
натхнення.
________________________________________
🔸️«Коли любиш дітей — неможливо не викладати»
— З 4 листопада Ви виконуєте обов’язки директора школи мистецтв. Чи плануєте
поєднувати це з викладанням?
— Так, посада викладача залишається, але додаються адміністративні функції.
Розумію, що буде складно, та спробую максимально поєднати ці два напрямки.
Повністю відмовитися від викладання не зможу — це мої «пташенятка», мої перші
ластівки в Малині. Дуже ціную довіру їхніх батьків.
Колеги жартують, що тепер у школі буде «кругом лише бандура» (усміхається). Та я
чудово розумію: кожен напрям важливий, і моє завдання — підтримати всіх.
________________________________________
🔸️«Наші колективи — гордість Малина»
— Ви часто говорите про колективи школи. Що для Вас у цьому особливого?
— Наша громада справді має чим пишатися! У нас діє народний духовий оркестр
«Малин», який підпорядковується Центру культури і дозвілля. Та всі його учасники —
учні або випускники нашої школи мистецтв. Керівник оркестру, Володимир Петрович
Олексієнко, вкладає у цей колектив душу. Не кожне місто може похвалитися оркестром
такого рівня — це високий виконавський і сценічний стандарт.
Ще один наш скарб — капела бандуристів «Веснянка». Це справжній бренд Малина і
школи мистецтв. Її незмінний керівник, Світлана Іванівна Майданович, —
людина-легенда, відома у всій спільноті українських бандуристів. Ще під час мого
навчання я чула про «Веснянку» як про приклад професіоналізму й натхнення. А тепер
маю честь бути частиною цього великого творчого світу.
Для мене надзвичайно важливо, щоб усі наші колективи відчували підтримку — і від
керівництва, і від громади. Саме вони є мистецьким обличчям школи, її душею.
________________________________________
🔸️«Моя мрія — залучити до мистецтва якомога більше дітей»
— Ви також берете участь у реформі позашкільної освіти. Про що мрієте як педагог і керівниця?
— Мрію, щоб якнайбільше дітей мали змогу розкрити свої таланти. Ми не повинні
сприймати кожного учня як майбутнього артиста, але кожна дитина, яка торкнеться
музики, стане духовно багатшою.
Це й є суть нашої роботи у спільному проєкті з Естонським центром міжнародного
розвитку (ESTDEV). Ми реформуємо позашкілля, щоб зробити його доступним і
сучасним.
Крім того, я створила ансамбль бандуристок із колишніх випускниць школи. Нас
дев’ятеро, ми репетируємо вечорами у Центрі культури й дозвілля. Поки що без
виступів, але я впевнена — усе попереду. Це не лише про музику, а й про єднання, про
доросле дозвілля, наповнене творчістю.
________________________________________
🔸️«Культура завжди на часі»
— Ваші побажання колегам до Дня працівників культури?
— Найперше — витримки й віри у свою справу. Часто чуємо, що «культура не на часі».
Але саме зараз вона найбільш на часі. Культура тримає наш дух, нашу ідентичність і
людяність.
Бажаю, щоб кожен працівник культури відчував вдячність і визнання. Ми робимо
важливу справу — виховуємо любов до прекрасного.
А ще хочу, щоб діти виступали частіше — для себе, для батьків, для друзів. Бо саме з
таких маленьких виступів народжується велике натхнення.
________________________________________
✨️Анна Солоненко — це приклад людини, яка живе музикою.
Вона вірить у дітей, у колег, у силу мистецтва — і кожна струна її бандури звучить як
нагадування:
🎶Культура завжди на часі.