Бойовий досвід ветеранів та ветеранок впливає не лише на них, а й на їхні родини. А сім’я стає першою точкою входу, з якої починається повернення до цивільного життя.

Психологиня і керівниця Перший жіночий ветеранський простір «Рехаб» Mariia Petryshyn поділилась своїм досвідом роботи із реадаптацією ветеранок і дала поради:

– як родинам воїнів підготуватись до повернення близької людини;
– як громадським організаціям комунікувати з ветеранами, військовими і цивільними, які пережили полон.

Після повернення з фронту людині потрібен психологічний «карантин», простір та час для відновлення. В цей період найкраща підтримка — це ненав’язливість. Тут важливо не квапити: дати можливість виспатися, звикнути до тиші, повернутися у своє ліжко та проводити час наодинці.

В розмовах не варто перетворювати підтримку на поради. Ми не можемо знати досвід військових, якщо самі його не пережили. Тому найкраще, що може зробити родина — це слухати, приймати і не порівнювати 🫂

Важливо уникати нав’язливої турботи та жалю. Не робіть за людину те, що вона може зробити сама. Запитуйте, чи потрібна допомога. Добрі наміри можуть відчуватися як приниження, коли ми зосереджуємося на психологічній травмі чи інвалідності.

Ми не завжди інтуїтивно розуміємо, як спілкуватися з близькими, що мають бойовий досвід. Потребувати більше інформації — це нормально. Читайте повний матеріал за посиланням: https://www.resilience-labs.com/news/-comunicatsiya-z-veteranamy