ВШАНУВАЛИ ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЯ-ЗЕМЛЯКА!

Сьогодні, 20 грудня, минає перша річниця від дня, коли за рідний край своє життя віддав хоробрий Воїн – солдат Дмитро ШОСТАЦЬКИЙ.

У цей скорботний день міський голова Ніла ОСТРОВСЬКА (Ніла Островська) разом із заступником міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Мариною СЛОБОДЯНЮК вшанували подвиг Захисника, поклавши квіти на могилу Воїна та схиливши голови в хвилині мовчання.

Дмитро Шостацький народився 18 лютого 1992 року в місті Красилові Хмельницької області. Тут і проходили найкращі роки його життя.
З 1998 по 2007 роки хлопчик навчався у Красилівській загальноосвітній школі №1 (нині Красилівська гімназія №1). Шкільній родині він запам’ятався тихим, скромним, але водночас мужнім і відповідальним.
У 1995 році батьки розлучилися. Мама, Любов Олексіївна, влаштувалась на роботу в місті Хмельницькому, а коли Дмитро став старшим, залишилась там проживати. Хлопець не виявив бажання переїжджати разом з мамою, оскільки тут були усі його друзі та бабуся Поліна з дідусем Іваном, яких дуже любив і не хотів залишати. Вільний від навчання час Дмитро проводив у рідних. У вихідні дні приходив та допомагав їм у всьому. Також хлопець любив душевні розмови. Він щоденно телефонував мамі та довго розповідав про усе, що відбулося впродовж дня.
Чуйний, добрий, надійний, добросовісний, завжди готовий допомогти всім, хто цього потребує, – таким пам’ятають Дмитра рідні та друзі.
Отримавши неповну середню освіту, після 9-го класу вступив до Красилівського професійно-технічного училища (нині – ДПТНЗ «Красилівський професійний ліцей), де навчався з 2007 по 2010 роки та здобув професію слюсаря-ремонтника.
Після закінчення училища відразу влаштувався працювати електрозварювальником в товаристві з обмеженою відповідальністю «Завод «Атонмаш». Там, у 2015 році, юнак познайомився зі своєю майбутньою дружиною Тетяною. Через два роки цивільного шлюбу у них народилася донечка Вероніка. У тому ж 2017 році вони вирішили узаконити стосунки, однак шлюб тривав не довго. У 2020 році Дмитро Петрович та Тетяна Юріївна розірвали стосунки.
Тривалий час Дмитро працював на заводі, але згодом звільнився та переїхав у місто Хмельницький до мами. Працював у будівельній сфері, їздив на заробітки по містах України. Чоловік кардинально вирішив змінити своє життя. Втім плани на щасливе майбутнє було зруйновано ненависними окупантами, які прийшли нищити Україну та її народ.
Коли розпочалось повномасштабне вторгнення Дмитро, не роздумуючи, відправився на Хмельницький залізничний вокзал аби допомагати біля потягів, які прибували з біженцями. Більше року він допомагав чим міг. Коли ситуація більш-менш стабілізувалась, Дмитро вирішив повернутись у рідний Красилів. Допомагав бабусі та дідусеві, влаштувався консультантом у магазин будівельних матеріалів «Будівельний двір».
Багато його друзів та знайомих на той час були на фронті. Чоловік часто допомагав матеріально, однак він розумів, що того замало і зовсім скоро він також поповнить ряди захисників, яким потрібні сили на передовій.
4 квітня 2024 року Дмитро був мобілізований до Збройних Сил України. Пройшовши військово-лікарську комісію, 8 квітня 2024 року був направлений на двомісячні військові навчання в Рівненську область. Захисника приєднали до складу 11 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, де перебував в оперативному підпорядкуванні командира 4 загону спеціального призначення 71 окремої єгерської бригади Збройних Сил України. На службі солдат Дмитро Шостацький обіймав посаду інспектора прикордонної служби 2 категорії, гранатометника третього відділення інспекторів прикордонної служби другої прикордонної застави першого відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування 11 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.
Дмитро був досить щирою людиною. Які б труднощі не випадали на його життєвому шляху, він завжди долав їх з посмішкою. Був завжди душею компанії чи то на роботі, чи в колі сім’ї, чи на військовій службі тому побратими дали йому відповідний позивний – «Смішний». Він завжди усміхався й підіймав їх бойовий дух.
Після військових навчань бригаду перенаправили на 1 місяць у Волинську область. Згодом військові вирушили на Харківський напрямок.
Зі слів мами загиблого Захисника: «Немає жодної хвилини, щоб я не думала про сина. Він був працьовитим, щирим, ніколи нікому не відмовляв. Допомагав завжди сім’ї та близьким, був обачним та доброзичливим. У Діми було завжди багато планів та мрій, і найголовнішою мрією була сім’я. Але коли ворог прийшов на нашу землю, життя перетворилось на «до» й «після». Коли сина мобілізували, він ніколи не жалівся на службу, що важко. Єдине, як на завданні доводилось бачити смерть, то казав, що страшно. Телефонував син не так часто, але як була можливість то відразу набирав. У розмовах він мало розповідав, бо боявся, що телефон прослуховують вороги. У ніч з 10 на 11 грудня (2024 року) син повернувся із завдання у Вовчанськ на місце дислокації, він зателефонував і ми тоді довго розмовляли. Розповідав, що після цього завдання обіцяли дати довший відпочинок. Але обіцяного не було…
15 грудня Діма зранку зателефонував мені і повідомив, що знову виїжджають на декілька днів на «роботу», так він казав про бойові завдання. Після чого зв’язку більше не було. Понад тиждень була тиша, я жила кожен день надією, що все добре, він на завданні. Але напередодні наснився поганий сон, особливого значення я не надала, не вірила якось. 23 грудня мені зателефонували представники Хмельницького військкомату та сказали, аби я прийшла до них. Тоді стало якось тривожно, і вже о 12:00 мені вручили сповіщення про загибель мого сина. Тоді просто опустились руки».
Як з’ясувалось: згодом, 20 грудня 2024 року, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Тихе Чугуївського району Харківської області Дмитро Шостацький загинув.

Не словами, а вчинком він довів свою любов до Батьківщини, ставши на її захист у найважчий час. Ім’я Дмитра Шостацького навіки залишиться символом сили духу, мужності та самопожертви в ім’я України.

Вічна слава та шана Захисникові!