Ветерани серед нас: час змінювати суспільство!

Відповідно до українського законодавства, ветерани – це діючі або звільнені військовослужбовці віком від 18 років, які брали участь у бойових діях. Водночас важливо усвідомлювати:
• не всі ветерани є особами з інвалідністю;
• не всі мають посттравматичний стресовий розлад;
• не всі зазнали поранень, тяжких хворіб чи глибокого травматичного досвіду;
• і не завжди ветерани – це чоловіки. В Україні діє Рух Ветеранок України, що є важливим свідченням різноманітності ветеранського середовища.

Ветерани – це активні громадяни, які рухають світ, займають проактивну громадянську позицію та беруть участь у суспільних процесах. Саме тому всі, хто працює або взаємодіє з ветеранами, мають бути джерелом формування коректного, об’єктивного образу ветерана в суспільстві, без використання застарілих і шкідливих стереотипів, сформованих ще за радянських часів.

У період з 2014 по 2022 роки образ ветерана в Україні фактично не був сформований. Відсутність системної державної політики у цій сфері призвела до дискредитації та суспільного несприйняття ветеранів АТО/ООС.

Необхідно прийняти очевидний факт: військовослужбовці сьогодні – це ветерани завтра. І мова йде не лише про вшанування чи соціальні гарантії, а й про обороноздатність держави. У лютому 2022 року близько 70% ветеранів АТО та ООС знову стали на захист Батьківщини. У разі завершення війни до цивільного життя повернуться орієнтовно 1 400 000 ветеранів – це потужний людський резерв і стратегічна запорука безпеки України у разі можливих майбутніх загроз. Ветерани – це людський капітал держави. Ми зобов’язані його зберегти!

З огляду на масову міграцію громадян за кордон та демографічні проблеми, перед суспільством і державою стоїть завдання зробити все можливе, аби процес реінтеграції ветерана у цивільне життя був легким, ефективним, результативним і безболісним. Це відповідальність усіх рівнів управління, громадського сектору та кожного з нас.

Водночас важливо чітко усвідомлювати: реінтеграція – це не односторонній процес. Змінюватися має не лише ветеран, а й суспільство, в яке він повертається. Неможливо вимагати від людини, яка пройшла війну, швидкої адаптації, якщо саме суспільство не готове до зрілої, відповідальної та коректної взаємодії.

Суспільству необхідно навчитися правильно взаємодіяти з ветеранами:
• без жалості та надмірної героїзації;
• без страху, уникання чи дистанціювання;
• без нав’язування ролей і очікувань, яких ветеран не обирав.

Правильна взаємодія – це повага до особистих кордонів, визнання суб’єктності ветерана та сприйняття його насамперед як громадянина, а не як «соціальної категорії». Ветеран не зобов’язаний постійно пояснювати свій досвід, доводити свою цінність чи відповідати ідеалізованому образу, створеному суспільством.

Суспільство має відмовитися від зручних шаблонів і спрощень. Ветерани різні – за досвідом, характером, світоглядом і життєвими планами. Не існує єдиного сценарію повернення, і саме тому державні інституції, роботодавці, освітні заклади, громади та громадські організації мають бути гнучкими у своїх підходах.

Окрему відповідальність несе публічний простір – органи влади, місцеве самоврядування, медіа, сервісні служби. Саме вони формують культуру взаємодії – мовою, рішеннями, правилами та внутрішніми процедурами. Коректна комунікація, прозорі умови та справедливі правила для всіх – це не привілеї, а основа довіри.

Суспільство має бути готовим до того, що ветерани ставитимуть незручні запитання, вимагатимуть справедливості, гостро реагуватимуть на брехню, подвійні стандарти та несправедливі умови. Це не конфліктність – це наслідок відповідальності, досвіду та усвідомленого вибору.

Ветерани є носіями нової української ідентичності. Саме військовослужбовці Сил оборони України своєю мужністю та стійкістю утвердили ідентичність Української нації – факт, визнаний міжнародною спільнотою.

Чого ж насправді очікують ветерани? Для формування правильних рішень важливо чути, про що говорять самі ветерани:
«Війна не зробила нас ідеальними – не робіть із нас героїв»
«Не будуйте надмірних очікувань»
«Не навішуйте на нас ярликів»
«Ми маємо право на помилки! Ми – частина суспільства з такими ж вадами, як і всі»
«Не жалійте нас – жалість є проявом слабкості»
«Поважайте наш вибір!»
«Дайте нам час на повернення»
«Дійте з нами відкрито, на чесних і прозорих умовах»
«Ми здатні виконувати надскладні завдання в екстремальних умовах»
«Ми будемо відстоювати правду, але здатні виконувати накази»
«Ми не безхатченки й не «неблагополучні елементи», що пішли за заробітком – ми освічені, виважені особистості з чіткою громадянською позицією»
«Ми назавжди залишимось патріотами України»

Це лише частина того, з чим ветеран повертається з війни у цивільне життя, несучи з собою очікування та мрії про справедливе суспільство, яке він захищав.

Розмови про реінтеграцію та реабілітацію ветеранів часто мають однобічний характер – змінити ветерана, не змінюючи самого суспільства. Саме запит на чесність, прозорість і справедливість у відносинах «ветеран – суспільство» та «ветеран – держава» стає точкою напруги та конфліктів.

Внутрішні положення організацій і підприємств, що надають послуги ветеранам, нерідко містять несправедливі умови. До цього додаються внутрішньополітичні чвари, які не об’єднують, а деморалізують військовослужбовців, ветеранів і суспільство в цілому, викликаючи зневіру та агресію.

Ми намагаємося змінити погляд ветерана на суспільство, не змінюючи саме суспільство і самих себе. Без цієї зміни жодна політика реінтеграції не буде ефективною.

І варто пам’ятати: ветеран – це не завжди про гроші.

Як влучно сказав захисник «Азовсталі» Дмитро Козацький: «Ветерани – це громадяни, які заплатили більше, ніж податки».

ВОЛОДИМИР ПРАВЕНЬКИЙ
Фахівець із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб Цнсп Грабовецько Дулібівської Тг