«Вже рік, як Ангелом на небо полетів…
Зустрів матусю… скучив вже за нею…»

Сьогодні у просторі «Джерело любові» зібралися рідні та друзі 21-річного Героя Олександра Іванчука. У річницю його загибелі найближчі прийшли, щоб просто побути разом, згадати Сашка таким, яким він був у житті — справжнім, щирим, усміхненим, подивитися світлини, поділитися спогадами, поговорити й помовчати поруч.

«…Ти приклад сили, радості, любові…
Найкращий син, коханий, брат, племінник, друг…»

У кожного були свої спогади — світлі, теплі, часом сумні та болючі, але такі щирі й живі. Сашка згадують як простого, доброго хлопця, який умів підтримати, пожартувати, бути поруч у потрібний момент. Близькі й досі відчувають його силу, доброту й чесність. І той подвиг, на який він пішов, рятуючи побратима, — теж про нього, про його характер і велике серце.

Говорили про буденні дрібниці, що й досі нагадують про нього — брата, онука, племінника, коханого, друга…сина, який тепер навіки в маминих обіймах. Ділилися теплими та щирими словами, а там, де вони були зайві, — просто мовчали, бо інколи саме тиша говорить найвідвертіше.

«Вже рік… А біль стає усе сильніша…
І не злікує час ніколи рани…
Світи нам зіркою в небеснім небосхилі,
Навіки будь у обіймах своєї мами…»
(вірш Лесі Рак)