Вклоняємося подвигу Захисника
І знову велике серце Новоарангельської громади пронизав пекучий біль. 2 січня 2026 року, ми провели в останню путь нашого земляка, відважного Захисника України Мануйла Володимира Миколайовича. Він віддав найдорожче, що має кожен з нас — своє життя, заради свободи, миру і майбутнього нашої держави.
Володимир Миколайович був одним із тих, хто без вагань став на захист Батьківщини тоді, коли над Україною нависла чорна хмара війни. Не шукав легких шляхів, не відступив перед небезпекою, а обрав шлях честі, мужності й відповідальності. Його серце билося в унісон із серцем України, і до останнього подиху він залишався вірним присязі та своєму народові.
Віддати шану полеглому герою прийшло багато людей: рідні й близькі, представники Новоархангельської селищної ради, військовослужбовці, односельці, друзі, знайомі, вдячні жителі громади.
Схиливши коліна, з квітами в руках люди зустрічали і проводжали кортеж з тілом загиблого воїна.
Настоятель Свято-Володимирівського храму (селище Новоархангельськ) митрофорний протоієрей Ілля Сович, настоятель Свято-Покровського храму (с. Тишківка) протоієрей Іоанн Киритів провели обряд відспівування полеглого.
Поховали мужнього Героя в селі Мар’янівка, де на місцевому кладовищі вже покояться
незламні воїни, які віддали життя за свободу й незалежність України.
Селищний голова Юрій Павлович ШАМАНОВСЬКИЙ розповів про життєвий і бойовий шлях загиблого.
Народився Володимир Миколайович в селі Червінка 17 квітня 1987 року. Закінчив загальноосвітнью школу в селі Мар’янівка, навчався в ПТУ №30 села Торговиця, де здобув робітничу професію тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва.
Він був позитивною, щирою, відкритою, життєрадісною, компанійською людиною. До дрібниць любив і розумів техніку, особливо автомобілі, які були його найбільшою пристрастю.
Наш земляк цінував прості радощі життя, постійно хвилювався і дбав за всю свою родину. Був надзвичайно люблячим сином, батьком, братом і дядьком.
Майже все своє життя Володимир Миколайович присвятив службі в Збройних Силах України. Він свідомо обрав шлях воїна і добровольцем став на захист Батьківщини ще в 2015 році. Був учасником антитерористичної операції на Сході України. Пройшов гідний бойовий шлях — від рядового солдата до молодшого сержанта, заслуживши повагу командування та побратимів.
Під час служби в АТО проявив себе як відповідальний командир відділення й командир артилерійської гармати, керуючи підрозділом у найскладніших умовах.
Із перших днів повномасштабного вторгнення російських військ в 2022 році Володимир Миколайович зберіг вірність своїй країні і як досвідчений військовий продовжив службу в одному з підрозділів ЗСУ. Обіймав посади командира відділення бойової машини та командира підрозділу берегової оборони.
За успішне виконання бойових завдань, проявлені мужність і героїзм в боротьбі з ворогом, був нагороджений державними нагородами, зокрема однією з найвищих військових нагород Головнокомандувача Збройних Сил України, почесним нагрудним знаком «Золотий хрест», відзнакою Міністра оборони України «Захиснику України», медаллю «Ветеран війни».
В травні 2023 року він отримав звання сержанта.
Навіть на відстані його серце було з родиною. Наш земляк жив турботою про рідних, підтримуючи їх теплими словами і слушними порадами, а коли приїжджав у відпустку — й конкретними справами.
Загинув Володимир Миколайович 26 вересня 2025 року виконуючи бойові завдання по відсічі і стримуванні збройної агресії ворога в районі населеного пункту Антонівка Херсонської області.
В загиблого залишилися мама Наталія Іванівна, доньки Іванна та Лідія, сестра Марина Миколаївна, племінники Віта, Оксана, Іван і Микола.
Зі словами скорботи до присутніх звернулися представник третього відділу Голованівського територіального районного центру комплектації та соціальної підтримки капітан Вадим Віталійович Чорний та отець Ілля Сович. Вадим Віталійович Чорний висловив рідним співчуття від Збройних Сил України і Міністерства оборони України. Ставши на одне коліно він, від імені Президента України — Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, вручив сестрі Захисника Державний Прапор України, який почесна варта зняла з труни її брата. Це синьо-жовте знамено символізує державу, якій Володимир Миколайович служив вірно і до кінця. На честь нашого земляка пролунав трикратний стрілецький салют.
Вся Новоархангельська громада схиляє голови перед подвигом доблесного Героя. Схиляємо голови перед мамою, яка виховала справжнього Захисника, перед родиною, яка була для нього опорою, світлом і сенсом. Жодні слова не зможуть зцілити біль втрати, але вся наша громада сьогодні разом з вами — у скорботі, у сльозах і молитві.
Дорогий наш Герою… Ти не пішов у небуття. Ти став частиною неба над Україною, частиною нашої землі, нашої сили. Ти завжди будеш із нами — у шелесті дерев, у вранішньому сонці, у прапорі, що майорить над громадою.
Всією громадою низько вклоняємося тобі за твою відвагу, за твою жертву, за приклад справжнього служіння Батьківщині.
Вічна пам’ять і слава тобі, Захиснику. Спочивай з миром.
Слава Україні!
Героям слава!