Війна… Невимовне горе огорнуло нашу країну. Україна вкотре переживає трагічні сторінки своєї історії, втрачаючи тих, хто без вагань став на захист Батьківщини й віддав найцінніше — своє життя — заради того, щоб ми могли жити на вільній, Богом даній землі.

Саме таким був житель села Медисівка — Микола Макарчук. На жаль, він назавжди повернувся додому… на щиті. У день прощання громаду пробирав не холод, а нестерпний біль утрати: хвилини очікування, зустріч і останнє прощання з Героєм.

Теофіпольщина зустріла полеглого воїна навколішки — з прапорами та квітами в руках. Разом зі священнослужителями Православної церкви України жителі громади молилися за упокій душі Героя в храмі села Медисівка.

Микола Макарчук загинув 7 грудня 2025 року поблизу населеного пункту Приморське Запорізької області під час виконання бойового завдання.

«Живий коридор» односельців простягнувся обабіч дороги від в’їзду в селище й до рідної домівки — як знак останньої шани, поваги та безмежної вдячності захиснику, який разом з іншими мужніми воїнами стримував безжальне російське зло ціною власного життя.

Сльозами наповнилася рідна оселя Новітнього Героя. Він повернувся додому назавжди, щоб тут спочити вічним сном. Поховали Миколу на місцевому кладовищі в селі Медисівка. Там і пролунав сумний збройний салют — за вірним сином України, дорогою дитиною, чоловіком, батьком, земляком…

Рідна земля Теофіпольщини прийняла тіло свого воїна під звуки Державного Гімну України. Синьо-жовтий Прапор, яким була вкрита домовина, передали рідним.

Тепер Микола Макарчук — янгол-охоронець, який з небес продовжує оберігати своїх близьких і нашу Україну.

Важко уявити, якою була б доля нашої громади й держави без таких мужніх захисників, що стали щитом для українського народу. Ми всі повинні усвідомлювати, якою страшною ціною виборюємо право на життя, свободу та незалежність. Пам’ять про наших оборонців має бути вічною.

Життя людини — безцінне, душа — безсмертна, а пам’ять про Героя — навіки в серцях.

Вічна пам’ять і слава Миколі Макарчуку.