Війна залишає глибокі рани — не лише на землі, а насамперед у серцях, у долях, у пам’яті тих, хто торкнувся її пекла.

Сьогодні Іллінецька громада провела в останню путь Захисника України Олександра Володимировича Кравця. Його серце, обпалене війною, зупинилося 15 листопада. І немає слів, які могли б зменшити біль цієї втрати для рідних Воїна — сестри, брата, доньки Софії, племінників.

Олександр народився 12 лютого 1975 року в Іллінцях, у великій працьовитій родині, де турбота, взаємоповага й підтримка були найціннішими життєвими правилами. Старші брат і сестра допомагали батькам, заохочуючи найменшого – Сашу.

Він зростав щирим, добрим і активним хлопцем, займався спортом, захоплювався футболом, мріяв стати вчителем фізичної культури. І свою мрію здійснив: після служби в армії вступив до Вінницького державного педагогічного університету. Працював учителем, був тренером з футболу для своїх вихованців .

Та війна змінила долі мільйонів. Не оминула вона і родину Кравців.

У березні 2022 року Олександр Володимирович став на захист України в складі 37-го окремого мотопіхотного батальйону «Запоріжжя». Він був старшим стрільцем-оператором. Разом з побратимами тримав оборону в найгарячіших точках Донеччини — там, де кожна хвилина могла стати останньою, а кожен крок був випробуванням на мужність.

У важких боях він не вагався жодної секунди. Під час оточення врятував двох молодих побратимів, вивівши їх із небезпеки. А одного разу, під Часовим Яром, отримавши поранення, ніс на собі побратима з важкою травмою ноги багато кілометрів — і врятував йому життя. Сам же Олександр, якого в підрозділі називали «Фізрук», носив уламки війни в тілі до останнього подиху.

За мужність Олександр Володимирович отримав низку відомчих нагород від командування, серед яких — іменна нагородна зброя. Але найбільшою нагородою була пошана побратимів, яку можна завоювати лише справжніми вчинками.

Сьогодні, в цей скорботний день, віддати останню шану Захиснику України прийшли міський голова разом із заступниками, друзі, сусіди, колеги, знайомі, жителі міста.

На Голицькому кладовищі відбувся траурний мітинг.
Із щирими словами співчуття до родини звернувся міський голова Володимир Ящук:
«Сьогодні ми проводжаємо в останню дорогу Воїна, нашого славного земляка Олександра Володимировича Кравця, який захищав нашу державу і кожного з нас. Шановна родино, прийміть найщиріші співчуття. Світла пам’ять про мужнього Захисника, добру людину, іллінчанина Олександра Володимировича, вічно житиме у наших серцях. Слава Україні! Слава її Героям!».

Поховали Олександра Кравця з військовими почестями. Під Гімн України та залпи Почесної варти тіло Воїна знайшло свій вічний спочинок. Представник першого відділу Вінницького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки передав сестрі прапор, що огортав труну, — символ честі, мужності та жертовної любові до Батьківщини її брата.

Добра, щира людина, відданий син України, мужній Воїн — таким назавжди залишиться Олександр Кравець у пам’яті рідних, побратимів, друзів, колег, учнів.

Нехай Господь упокоїть його душу серед Воїнів світла, котрі полягли за волю України.