Війна – страшна і люта, бо лишає після себе не лише зруйновані і спалені села й міста. Ця лиха сила приносить з собою багато горя та страждань, завжди беручи у людства найціннішу ціну – ЖИТТЯ. Невимовний біль, смуток та скорбота сколихнули і нашу громаду. Ми втратили ще одного славного українця, захисника, Михалюка Валентина Юрійовича

ВАЛЕНТИН народився 3 жовтня 1989 року на мальовничому хуторі Замлинок. У перший клас пішов у Гільчанську школу. Маленьким Валентин був щирим, добрим і безпосереднім. Усі заколядовані, кишенькові гроші витрачав на корм для безпритульних кішок і собак.

У зв’язку з сімейними обставинами переїхав у місто Здолбунів. Там закінчив загальноосвітню школу № 4, Здолбунівський залізничний ліцей. У 2008-2009 роках проходив військову службу у військовій частині А1317 у місті Біла Церква.

Згодом були роки пошуку себе, становлення, кохання і народження сина Богданчика. Останні роки Валентин працював у ковбасному цеху “Барвінок”, що у селищі Корнин.
У роботі завжди був добросовісним і відповідальним.
Понад усе любив свій тихий Замлинок. Свою батьківську-дідівську хату. Він ніколи ні з ким не сварився, бо просто не вмів цього робити, як і сердитися та ображатися. Валік був найдобрішим хлопцем у світі. Ладен був прийти на допомогу тому, хто тільки попросить. Інколи навіть на шкоду собі.

28 квітня 2025 року Михалюк Валентин Юрійович був призваний на службу до Збройних сил України. Спочатку проходив навчання на Тучинському полігоні, а згодом був скерований у військову частину А4594 – 5 важку окрему механізовану бригаду, що тримає оборону на Донеччині.
А вже за пів року від призову в сім’ю прийшла страшна звістка, що солдат військової частини А4594 Михалюк Валентин Юрійович, відданий військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок в бою за Україну, її свободу і незалежність загинув 27 жовтня 2025 року в районі населеного пункту Андріївка-Клевцове Волноваського району Донецької області внаслідок штурмових дій противника.