Він залишив світло, яке не погасне🕯: провели в останню путь Героя Олега Ковтуна

***
Чого ж ти, горобчику, стукаєш
Збентежено в шибку вікна?
Ще одну втрату болючу,
Чорна принесла війна.
Забрала синочка у мами,
У сестри відібрала брата,
Украла в дружини щастя,
У донечки — рідного тата.
Маленька його так чекає,
Немов подарунок на свято,
Та вже не повернеться більше
Її найдорожчий тато.
Не зробить сюрприз, як тоді,
Коли у садочок прийшов,
Не візьме у ніжні обійми,
Найбільшу свою любов.
Дружина з розбитим серцем
Стискає в руках телефон,
До болю їй хочеться вірити:
Це тільки жахливий сон.
Печаль огортає душу,
Де взяти слова співчуття?
Коли розумієш ясно:
У втрати нема вороття.
Не стукай, горобчик, збентежено
В холодную шибку вікна…
Ніколи уже не повернуться,
Всі ті, кого вкрала війна…

Слова цього вірша відлунюють болем у серці кожного з нас сьогодні. За кожною новою втратою – не просто ім’я. Це життя, сповнене мрій, планів і справ, які не встигли здійснитися. Та навіть коли серце Героя перестає битися — його мужність, відвага й любов продовжують жити у нашій пам’яті.

Такою світлою й водночас болісною сторінкою стала історія 33-річного Воїна — КОВТУНА ОЛЕГА ВАЛЕРІЙОВИЧА. Сьогодні, 21 січня, у Славутській громаді мужнього воїна провели в останню путь…

Народився Герой 23 квітня 1992 року у місті Золотоноша.
З дитинства Олежик був доброю душею. Він ніколи нічого не шкодував для інших — міг віддати останнє, що мав сам. Зростав трудолюбивою, щирою, відданою дитиною, якою пишалися не лише рідні, а й всі, хто його знав.

У 2009 році закінчив Славутський ліцей Хмельницької обласної ради. Під час навчання у школі Олег був відзначений незліченними грамотами та подяками — як за навчальні досягнення, так і за спортивні успіхи.

Після закінчення школи він багато навчався, прагнув пізнати світ і спробувати себе в різних професіях. Був надзвичайно різнобічним і багатогранним.

За своє життя здобув кілька професій: правоохоронна діяльність, касир банку, електрогазозварник.

А також у 2017 році закінчив Національну академію внутрішніх справ, здобувши кваліфікацію бакалавра права за напрямом підготовки «Правознавство».

Під час навчання був старостою курсу, завжди активно долучався до всіх сфер студентського життя, вмів будувати дружні стосунки й користувався заслуженим авторитетом.

Мужній та свідомий громадянин своєї країни, Олег не міг стояти осторонь, коли на рідну землю прийшов ворог. Ще з початку війни, з часів АТО/ООС, він узяв до рук зброю, аби захистити Україну, свою родину, свій народ.

За мужність і професіоналізм неодноразово був відзначений грамотами від командування.

Після 2018 року Олег почав займатися власною справою. Життя наповнилося новими сенсами, адже у 2020 році сталося справжнє диво — народилася його найдорожча принцеса, донечка, яку вони з дружиною так довго чекали.

Вона стала його опорою й найбільшою любов’ю. Зв’язок татуся й донечки — особливий, глибокий, такий, який неможливо передати словами.

Саме тому найбільше його серце належало рідній донечці. Він жив нею, думав про неї кожну хвилину тиші між боями, боровся з думкою про її майбутнє. Його любов до неї була безмежною. Такою ж сильною як і його відданість Україні.
Страшна дата — 24 лютого 2022 року.

Мужній і відважний воїн знову став до зброї, адже Він завжди жив за простим, але мужнім правилом: «Хто, як не я». Це були не просто слова — це була його позиція, його вибір і його шлях.

З перших днів повномасштабного вторгнення проходив військову службу у військовій частині А7083.

З 11 січня 2023 по 15 січня 2025 року одним із не менш важливих етапів його шляху стала служба у військовій частині А1358. Там він із великою відповідальністю та честю виконував свої обовʼязки на посаді водія санітарної машини. Саме тут він знову був тим, ким умів бути найкраще, — рятівником людських життів. Він завжди діяв чітко, впевнено й самовіддано.

З 16 січня 2025 року проходив службу у військовій частині А 7098. Коли було важко, коли було страшно, він не ховався за спинами інших — він ішов першим, бо знав: боронити рідну землю, своїх людей, своє майбутнє — це його обовʼязок і честь.

«Хто, як не я» — з цими словами він став на захист України й залишився в наших серцях назавжди як справжній Воїн, Син, Брат, Чоловік, рідний Татусь і Людина з великим серцем.

15 січня 2026 року, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Костянтинівка, Краматорського району Донецької області, мужньо виконавши військовий обовʼязок, в бою за Україну, її свободу та незалежність, відданий військовій присязі на вірність українському народу загинув ГЕРОЙ — командир розвідувального відділення 14 окремого розвідувального батальйону, молодший сержант КОВТУН ОЛЕГ ВАЛЕРІЙОВИЧ.

З перших днів повномасштабного вторгнення й до останнього подиху він залишався вірним присязі, побратимам і Україні.
Він завжди хвилювався за інших, оберігав своїх, думав не лише про побратимів адже навіть серед руїн і жахіть війни, побачивши кошеня чи собачку, намагався врятувати кожне життя.

Олег збив дуже багато ворожих FPV-дронів, рятуючи життя побратимів і зриваючи плани ворога. Та навіть у ці моменти — він думав про те, щоб передати збиті дрони на переробку нашим волонтерам, аби вони ще послужили Україні. Для нього кожна дрібниця мала значення, кожна можливість — це ще один крок до Перемоги. Але, на жаль, один із тих дронів став для нього останнім. Він зумів зупинити ворога, та уламки завдали смертельного поранення. Його життя обірвалося миттєво. Він відійшов у вічність, залишившись вірним своєму обов’язку до останньої миті.

Він був справжнім командиром відділення розвідувального батальйону — не за званням, а за суттю. Завжди йшов першим, туди, де найнебезпечніше, бо не міг інакше. Для нього життя побратимів було важливішим за власне. Саме тому йому беззастережно довіряли — знали, що він ніколи не кине, ніколи не підставить, завжди прикриє.

Попри війну, втому й постійну небезпеку, він залишався світлим і щирим. Завжди на позитиві, з доброю усмішкою, з умінням підтримати словом, пожартувати, вселити віру навіть у найтемніші миті. Він по-справжньому любив людей, любив життя у всіх його проявах — просте, справжнє, чесне.
Його присутність у будь-якій компанії була святом. Позитивний, із чудовим почуттям гумору, щирий — справжня людина-світло.

Його позивний — «Джиган». І це було не просто слово — це був стан душі.

Він був тією неймовірною запальничкою, яка вміла запалити інших навіть у найважчі моменти. З особливою, лише йому притаманною харизмою — живою, щирою, незрівнянною. Неймовірно красивий — не лише зовні, а й у своїх вчинках, у погляді, в силі духу.

Поруч із ним ставало тепліше, легше дихати, з’являлася віра й сила йти далі. «Джиган» умів бути опорою, підтримати словом, усмішкою, самою своєю присутністю. Саме таким його пам’ятатимуть — сильним, світлим і справжнім.

Він був воїном не лише зі зброєю в руках, а й душею — доброю, відкритою, уважною.

Мужність у ньому поєднувалася з добротою, сила — зі щирістю.
Саме таким його запам’ятають рідні, друзі, побратими — надійним, світлим, справжнім. Наш Герой залишив по собі не лише біль втрати, а й тепло пам’яті, вдячність і приклад того, якою може й має бути Людина.

Під час громадського прощання свої співчуття з приводу смерті Героя висловив капелан батальйону, у якому служив Олег Ковтун:

“Війна забирає найкращих. Таким був Олег. Це мужній Герой, велика Людина, справжній син України. Рідні можуть ним пишатися”.

Міський голова, виконавчий комітет, депутати Славутської міської ради та вся Славутська громада висловлюють щирі співчуття рідним та близьким Героя.

Честь і слава Герою України КОВТУНУ ОЛЕГУ ВАЛЕРІЙОВИЧУ.
Слава Україні! Героям Слава!

Пресслужба Славутського МВК.