🪖 Він не лише двадцять чотири на сім дивиться смерті у вічі, а й десятки разів за ніч, інтуїтивно, прокидається від найменшого шурхоту – ворог уміє пересуватися безшумно.

💔 На його руках, стікаючи кров’ю, помирали товариші, а сам він, отримавши важке поранення, проживав день за днем без медичної допомоги, яка до них просто не могла дістатися.

🩸 Та, як не дивно, найбільше, чого хоче, – повернутися назад. До своїх. На війну.

🎒 Двадцятисемирічний Сергій Левошко із Шилівки у перші дні повномасштабного вторгнення швидко зібрав рюкзак. У військкомат. А там, таких як він добровольців, уже під сотню.

🚗 У Полтаву хлопців відвіз колега з роботи. Сергія направили у 5-ий окремо-тактичний батальйон, був механіком-водієм самохідної артустановки. Успішно відбивав ворожі наступи у Гуляй-Полі.

🪖 Коли вивели поза штатом, підписав контракт з 14-ою бригадою оперативного призначення імені Івана Богуна Національної гвардії України. Двотижневе навчання і – штурмовиком-піхотинцем на покровський напрямок.

🔥 При захисті шахти «Червонолиманська», яку їхня група мала утримувати понад двадцять днів, ворог, у десятки разів переважаючи їх кількісно, відстежував пересування хлопців з дронів та очима снайперів.

🩹 Друг-лейтенант загинув від кулі, що відрекошетила від стіни, одного з товаришів поранили, а Сергія розстрілювали із десятків автоматів. Йому потрібно було перебігти всього кілька сотень метрів до надійнішого укриття, що було просто, а от вижити при цьому – майже неможливо.

🏃‍♂️ Військовослужбовець петляв поміж чергами та, сховавшись від пострілів, не міг повірити, що так легко відбувся. Рашисти поцілили в ногу, куля застрягла у кістці. Боліло, та утішав себе тим, що голова на місці. Уміло наклав турнікет і приготувався до неймовірного у звичайному житті – практично на одній нозі подолати півтораметровий паркан. Так то ж у звичайному, а тут на тебе відкрито полювання і на кону ціле життя! Часу на роздуми було обмаль і – він це зробив! Перескочив, але по дорозі зловив ще одну кулю, яка прошила навиліт уже іншу ногу. Доки зупиняв кров, ворог, поставивши за мету таки добити його, скинув на Сергія із дрона гранату. Її осколками у чоловіка вирвало шматок литки, та все ж він народився у сорочці – вижив!

💊 Щоб угамувати біль – приймав знеболююче і чекав найменшої нагоди вибратися з пастки. Разом із бойовим товаришем та ще одним трьохсотим це їм вдалося аж через п’ять днів… До машини, яка чекала на групу, діставалися два з половиною кілометри.

🏥 Лікування у трьох госпіталях…

🏡 Сьогодні Сергій вдома, із рідними, які так хвилювалися і чекали на нього. А він загоює рани та рахує дні, щоб повернутися до своїх, у «Червону калину».

📞 На війні, коли заходять на завдання, наш земляк, як чесно зізнався, найбільше переживає за рідних. Хоч і попереджає домашніх, що довго не виходитиме на зв’язок, та знає: мама буде хвилюватися. У таких випадках хлопці розраховують на свого командира. Із їхніми сім’ями той постійно на зв’язку.

🤝 Розповідаючи про свої бойові будні, Сергій Левошко переконаний, що війна випробовує людей на справжність. Як саме? Це коли поцілили у тебе, а ти перев’язуєш того, хто стікає кров’ю поряд, це коли остання цигарка на чотирьох і по єдиному ковткові води, проте на всіх.

🇺🇦 Скромний житель Шилівки не розповідає про подвиги та свої нагороди. Більше – про дружбу і вмотивованих хлопців, які за будь-яких обставин підтримують та приходять на виручку один одному, знаходять потрібні слова, щоб втішити рідних загиблих товаришів, та свято вірять, що все буде Україна. Інакше просто не може бути, у цьому Сергій Левошко впевнений із 2014-го року, коли добровільного із тисячами таких звичайних хлопців, як він сам, піднявся на захист рідної землі.

🫶🇺🇦 Дякуємо Сергію та всім нашим відважним захисникам за їхню мужність і самовідданість! Нехай Божа опіка завжди буде з ними, а наша підтримка та вдячність зігріває серця.