Вітаю з Бандерівським 2026-м!
Зичу в ньому нам, українцям, бандерівського духу й такої ж жертовності та мудрості, якими володів Степан Бандера.

Більшості українських націоналістів відомо факти, що Степана Бандеру переслідував кожен колонізатор, який зазіхав на українські землі і з яким боровся він та очолювана ним ОУН – він мав довічний термін ув’язнення в польській тюрмі, сидів у німецькому концтаборі і, врешті, був ліквідований московським більшовицьким агентом.

Але мало хто знає, що на завершальному етапі війни й в перші роки після неї на Степана Бандеру паралельно й незалежно одна від одної полювали совєтська та американська спецгрупи. Скажете, зрозуміло чому совєтська, але здивуєтеся за американську? Бо американці потерпали, що антисовєтська діяльність Степана Бандери, яку він вів в американській зоні окупації Німеччини, псуватиме американо-совєтські відносини. А тому його намагалися ліквідувати.

Не судилося! Але на подальше ЦРУ визначило його, як принципово антиамериканського політика. Бо Степан Бандера критикував політику США, яка не передбачала ліквідації Московської імперії та надання права поневоленим народа на власну державність, а отже й не передбачала державності України. А тому ЦРУ й постановило принаймні нейтралізувати його у якості лідера ОУН й робило це руками внутрішньої опозиції, що й призвело до розколу 1954-го. Сьогодні в своїх мемуарах її учасники похваляються, як за американські гроші боролися проти Степана Бандери.

Американська політика ніколи не передбачала Незалежності України. А тому цілком закономірними є погляди її сьогоднішнього президента Дональда Трампа. Просто він, на відміну від своїх попередників, висловлює їх напрочуд цинічно й прямолінійно.

А тому нам, українцям, слід вже позбутися ілюзій самообману, що хтось в світі хоче для нас доброї долі. Ніхто, окрім нас самих, нам її не забезпечить. А навколишній світ є наскрізь фальшивим і несправедливим. Коже в ньому дбає лишень за свою долю і, якщо вдасться, то ще й за чужий рахунок.

Європа допомагає нам тільки тому, що прагне аби війна якнайдовше тривала в Україні і не перекинулася на території її держав. Й то лиш настільки допомагає, аби Україна не перемогла і аби дочасно не програла, давши їй можливість вийти з розніженого стану й підготуватися до можливої майбутньої війни з Московщиною.

Тож Європу з її мінімальною допомогою ще можна зрозуміти. Але США далеко від театру бойових дій, не відчувають загрози від Московщини, а тому Трамп не проти прагматично поторгуватися з путіним за “український пиріг”. А її пропаганда, що вона мовляв є “світовим захисником свободи й демократії” служить лишень прикриттям для агресивного захисту своїх державних інтересів. І якщо вони цього вимагають, то США, попри свій декларований “демократизм”, запросто надають підтримку махровим тоталітарним і авторитарним режимам, або ж розпочинають війну проти інших держав у світі.

Нам слід раз і назавжди затямити наріжний принцип бандерівської політики – тільки опираючись на сили власного народу, українці здобудуть і розбудують власну національну державу.

Звичайно ж, за кожну, навіть найменшу, зовнішню допомогу треба дякувати, але при цьому розуміти її прагматичну природу.

Щодо нашого внутрішнього українського світу, то він є надзвичайно немудрий своєю нездоровою політичною конкуренцією та чварами, що смертельно небезпечні для долі нашої держави.

Соціальні мережі аж тріщать від передвиборчої сверблячки та взаємних звинувачень у зраді. У її запалі опоненти готові й саму Українську державу поховати, лишень би їхнє було зверху. А цим розсварюють український люд й ослаблюють наш консолідований спротив московському агресору.

Споглядаючи цей театр суїцидного абсурду, митмоволі чортихаєшся – та могли би ж перед лицем небезпеки запровадити мораторій на цей національний роздрай до завершення війни! А вже під час виборів, що наступлять після цього, хай би взаємно виливали свої цебра компромат-лайна, доказуючи, хто більший зрадник чи патріот!

Степан Бандера в питання національної консолідації мудро пропонував об’єднуватися не задля самого механічного об’єднання, не задля галочки напоказ, не навколо особи чи організації, але навколо ідеї і дії на її втілення. Й такою ідеєю на той час було питання національного визволення та реальний вклад для його здійснення. Сьогодні ж – це питання збереження Української Держави.

Степана Бандеру опоненти зазвичай звинувачують в тоталітаризмі. Не раз це казав і готовий вчергове повторити – даруй, Господи, нашим теперішнім партіям такої рівня внутрішньої демократії, яку демонструвала ОУН-бандерівська. Кажу це зі знанням справи, бо через мої руки перейшло десятки тисяч архівних аркушів з історії її діяльності.

А хто читав праці Степана Бандери, то знає про факт, що він пропонував всім еміграційним політичним партіям і середовищам шляхом демократичних виборів серед українців діаспори сформувати єдиний політичний координаційний орган. Вони всі, що так хизувалися своєї показною демократичністю, відмовилися від цього демократичного кроку, бо знали, що в результаті перемогу отримає ОУН-бандерівська. Вона ж бо мала реальну організаційну структуру й під час формування органів самоуправління в таборах українських переміщених осіб на 60-80% отримувала підтримку від їх мешканців.

Тож в питаннях національної консолідації та формування реального народовладдя в сучасній Українській Державі будьмо мудрі як Степан Бандера!

То ж Господи нам допоможи для блага Нації і Держави бути бандерівцями в 2026-му!

Слава Україні!