В Барській громаді відбувся захід, який важко описати словами.
Захід, що пройшов крізь серце.
Ми мали честь вручити більше 80 матерям наших полеглих Захисників відзнаку «Серце матері воїна». Це була не незвична подія — це була зустріч, сповнена сліз, болю, тиші й безмежної любові. Години, які здавалися вічністю… В кожному погляді, в кожному затриманому подиху, в кожному мовчанні — була історія. І був біль, який неможливо зменшити жодними словами.
Захід підготовлений з великою турботою студентами та викладачами КЗВО “Барський гуманітарно-педагогічний коледж імені Михайла Грушевського” за організації Барської міської ради, Ветеранський простір “Сильні та незламні” Барської територіальної громади та Ради родин захисників Барської громади. Все — від першої ноти до останнього слова — було створено з повагою та шаною до тих, чиї життя обірвалися заради нашої землі.
В залі горіли свічі пам’яті, а ніжні білі квіти стали символом чистоти, світла й небесності наших Героїв. Ми називали їх імена. Ми молилися. Священнослужителі разом із усіма присутніми вознесли спільну молитву за душі Захисників, які тепер — з Богом.
Зі словами вдячності та глибокої поваги Міський голова Володимир Саволюк вручав відзнаки кожній мамі, стримуючи сльози й не приховуючи болю. Обіймаючи, дякував від імені всієї громади за їхніх синів — за наших Героїв, які виборювали життя і свободу для України, для своїх родин і матерів. Вони мріяли, щоб їхні мами не плакали, а щоб жили й раділи сонцю… Але сьогодні кожна мама живе зі своїм вічним болем. Болем, який не здатні зцілити ні слова, ні обійми, ні нагороди.
«Материнське серце ніколи не відпускає свого сина — воно тримає його навіть тоді, коли його вже тримає небо. І цей біль, який не стихає, є таким же безмежним, як і любов, що жила в кожному його кроці.»
І все ж — наш обов’язок бути поруч. Пам’ятати. Підтримувати. Ніколи не залишати цих матерів наодинці.
Особливо щемливою була присутність Вікторія Колмикова, авторки відзнаки «Серце матері воїна» і мами загиблого Героя. Її слова вдячності матерям були сповнені внутрішнього світла та горя, який може зрозуміти лише та, хто пройшла цей важкий шлях.
Цей день залишиться в серці кожного з нас.
Ми схиляємо голови перед материнським подвигом, пишаємося нашими земляками-Захисниками і знову й знову повторюємо:
Пам’ятаємо. Дякуємо. Не забудемо.