В ОБІЙМАХ ЖОВТО-СИНІХ ПРАПОРІВ

ВІДКРИТТЯ АЛЕЇ ПАМ’ЯТІ ТА АЛЕЇ НАДІЇ У СЕЛІ СТАРЕ

4 листопада у селі Старе відбулося урочисте відкриття двох святих місць — Алеї Пам’яті та Алеї Надії. Вони поєднали у собі скорботу за тими, хто віддав життя за Україну, і віру в повернення тих, кого досі чекають вдома.
Алея Пам’яті — це місце тиші та вдячності Героям-землякам, які загинули у боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Місце, де завмирає серце й оживають спогади.
Під звуки Державного Гімну України всі присутні стояли у єдності, зі сльозами на очах і молитвою на устах. Священнослужителі піднесли спільну молитву за душі загиблих і за якнайшвидше повернення наших захисників.

На банерах — їхні молоді, усміхнені обличчя, погляди, сповнені життя…
Щур Анатолій Анатолійович
Дрок Роман Миколайович
Тимошицький Артур Анатолійович
Чайчевський Іван Михайлович
Мамчій Максим Володимирович
Селезньов Руслан Феодосійович
Саян Андрій Олексійович
Олишевець Ярослав Павлович
Заєць Олег Миколайович
Коркушко Максим Миколайович
Нельга Михайло Володимирович
Такими вони залишилися в нашій пам’яті — світлими, сильними, нескореними.
Під час урочистого заходу відбулося особливо зворушливе вручення державної нагороди — орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно) було відзначено Тимошицького Артура Анатолійовича, який віддав своє життя, захищаючи Україну. Нагороду отримали його рідні. Ця мить стала символом пошани, болю й безмежної гордості за сина української землі.

На захід прийшли рідні Захисників, друзі, побратими, представники влади, односельці. Разом — у спільній молитві, у сльозах і вдячності — вшанували пам’ять тих, хто бився за наше майбутнє, за мир у кожній оселі. Бо герої живі доти, доки про них пам’ятають.
Поруч — Алея Надії. Вона присвячена воїнам, які зникли безвісти або перебувають у полоні:

Прокоф’єв Артур Сергійович
Ніколаївський Ян Степанович
Піпченко Олег Петрович
Ситник Андрій Леонідович
Свистонюк Руслан Володимирович
Лойко Віктор Володимирович

Не всі обличчя наших захисників сьогодні на стендах — когось рідні бережуть у тиші своїх сердець. Але громада чекає кожного. І кожна молитва — це крок назустріч тим, хто ще не поруч.
Сьогодні про багатьох із них немає звісток. Та кожен день їхні рідні моляться, шукають, чекають. І поки жива ця віра — живе і надія.
Нехай Алея Пам’яті нагадує нам про ціну свободи, а Алея Надії — надихає вірити, що всі, кого чекають, обов’язково повернуться додому. Бо любов і віра — це теж зброя, яка не дозволяє нам зламатися.
Щира подяка всім, хто долучився до створення цього святого місця . Завдяки вашим серцям, праці й турботі з’явився простір, де живе пам’ять, молитва й надія — для нинішніх і прийдешніх поколінь.
Нехай у нашій країні більше ніколи не з’являються нові портрети на таких Алеях…
Молімося за мир, за нашу Перемогу, за повернення живими наших воїнів.
Тримаймося разом.
Будьмо гідними пам’яті полеглих і подвигу живих.
Вічна слава Героям! Слава Україні!