«Голодомор – біль душі і пам’ять серця»

Щороку, в четверту суботу листопада, Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років.
22 листопада на Зажур-горі зібралися люди, щоб вшанували пам’ять про всіх невинно убієнних, про тих, хто не дожив, недолюбив, про живих і ненароджених. Схилили голови у скорботі Лубенський міський голова Олександр Грицаєнко, голова Лубенської районної військової адміністрації Сергій Сіряченко, голова Лубенської районної ради Тетяна Качаненко, представники громадськості, молодь.
Минуле століття пронеслося над Україною трьома голодоморами: 1921-1922, 1932-1933, 1947 років. Такої страшної трагедії, яку пережив український народ у 30-х роках, не зазнав, мабуть, жоден народ в історії людства…За різними даними померло від 4 до 9 мільйонів осіб. Помирали і дорослі, і малі, матері божеволіли, бо не могли порятувати своїх дітей від голодної смерті. Шматок хліба коштував стільки ж, як і саме життя. Кожен, хто пережив той страшний голод, ніколи, до кінця своїх днів, не кинув і крихти хліба на землю, бо перед ним були очі тих, хто помирав від голоду у ті страшні часи.
Цим злочинам немає жодного виправдання та прощення, а кожен, винний у цих безчинствах обов’язково буде покараний.
У 2006 році Законом України Голодомор визнаний геноцидом Українського народу. Метою злочину було знищення українського народу як національної групи. Комуністичний тоталітарний режим через насильницьке вилучення продовольства, блокаду сіл і цілих районів, заборону виїзду за межі охопленої голодом України, згортання сільської торгівлі, репресій проти незгодних створив для українців умови, не сумісні із життям.
Хвилиною мовчання вшанували присутні замордованих голодом українців. Згадуючи одного – пам’ятаймо про мільйони. Ми впевнені – Україна пам’ятає.
І вірші, й пісні, що звучали цього дня на Кургані Скорботи у виконанні працівників культури Лубенщини та вихованців театральної студії «Прем’єра» Лубенського ЦДЮТУМ були пронизані болем і сповнені пам’яті про тих, кого забрав ненависний режим.
До підніжжя Меморіалу поставили горщик із пшеницею та свічкою та букети із житніх колосків, барвінку, калини та квітів.
На жаль і сьогодні український народ переживає важкі часи, на нашу землю прийшла біда… Війна… кремль розв’язав проти українського народу чергову війну на знищення і не приховує намірів вчинити геноцид. Сучасні російські воєнні злочинці намагаються повторити в Україні те, що вже робили їхні попередники, але цього разу їм на заваді стоїть міцний противник, спроможний дати відсіч і зламати плани агресора.
Ми низько вклоняємося захисникам і захисницям хто сьогодні стоїть і в день і в ночі на захисті нашої Держави, щоб ми зустрічали мирні світанки.
Хай закінчиться війна Перемогою, і ніколи не повториться така жахлива трагедій, як Голодомор, який випав на долю народу найродючішої і найблагодатнішої землі – України.
Сьогодні – час очищення і ми починаємо осмислювати самі себе: що з нами сталося? Сміливішає пам’ять, мужніє душа, розковується свідомість звільнена від страху. На десятиліття можна засекретити архіви, приховати викривальні документи, переписувати історію. Але з пам’яттю народу нічого не вдієш.
Трагічні події, які ми переживаємо, засвідчують: жива пам’ять надзвичайно важлива; ті, хто чинить злочини проти людства, мають бути засуджені світовою спільнотою, а жертви – гідно вшановані.