🥀🕯️Гребінківська громада зі скорботою і тяжким болем у серці сповіщає про трагічну втрату – загибель нашого земляка, воїна, солдата МЕЛЬНИКА ОЛЕКСАНДРА ВАЛЕРІЙОВИЧА. Його життя було не просто історією людини, а цілою дорогою, сповненою і радощів, і випробувань, і неймовірної стійкості духу. Народжений 25 березня 1977 року в Києві в сім’ї інженерів, Олександр з дитинства був веселим і допитливим хлопчиком, світлим промінцем у житті своїх батьків та бабусі і дідуся. Світ, у якому він ріс, сповнений тепла і любові — особливо у спогадах про дідусю Андрія уродженця селища Гребінки, який розповідав про свою роботу головного енергетика цукрового заводу у рідних Гребінках там і мама працювала технологом певний період, тут пройшли його дитячі роки.Та, на жаль, життя не милувало Олександра. У дев’ять років він пережив найбільшу трагедію — Чорнобильську катастрофу, вона забрала його батька. Цей болючий удар залишив глибокий слід на все його життя. Втративши близьку людину, він не зламався — навпаки, став сильнішим, витривалішим, впевненим, що треба йти вперед, не зважаючи на біль. Після закінчення восьмого класу Олександр поступив у СПТУ 35 в Києві, де вперто йшов до своєї мети, а 1995 року вступив до Національного технічного університету «КПІ», опановуючи спеціальність гідравлічних і пневматичних машин. Це був час, коли його життя почало набирати нових барв.Та доля знову відчула його силу духу, адже у 19 років він втратив і маму. Ці втрати, жах, що залишила у душі цю страшну сторінку, не змогли зламати його волю. Любов до життя, до рідних і сім’ї стала його опорою. В 2000 році Олександр одружився — і його син, народжений 10 червня 2005 року, став світлом, яке освітлювало навіть найтемніші дні. Роман був для Олександра не просто сином — він був надією, надійним промінчиком, причиною боротися за кожен день, за кожен подих. Своє життя Олександр будував усвідомлено і відповідально. Він пробував себе у різних сферах — від охоронця до шиномонтажника, завжди був готовий працювати, щоб забезпечити родину.
Війна в країні внесла свої корективи. 14 травня 2025 року його призвали до війська, у н.п. Гончарівському, Чернігівської області, там він почав проходити навчання, готуючись захищати свою землю. Уже в серпні 2025 року його місцем служби став Бахмутський напрямок — гаряча точка, де доводилось мужньо стояти на захисті Батьківщини.
І саме там, 2 жовтня 2025 року, Олександр зник безвісти під час виконання бойового завдання біля Часів Яру, Бахмутського району.
Ця втрата — не просто статистика, це безмежний біль для рідних, для громади, для кожного, хто знав і любив його. Він був людиною, яка мужньо тримала свій обов’язок перед Україною і народом, вірною Військовій присязі і нескореністю серця, прикладом для побратимів і символом незламності духу. Гребінківська громада сьогодні в жалобі, у тяжкому роздумі про те, як ціною неймовірних випробувань куються справжні ГЕРОЇ.
Ми не зможемо вилікувати біль втрати, але пам’ять про Олександра назавжди житиме серед нас.
Нехай світла пам’ять про нього буде вічною підтримкою для його сина Романа, для родини, і для усіх, хто пам’ятає цей жертовний подвиг. Схиляємо голови перед мужністю і відданістю Героя, перед тим нездоланним світлом, яке він залишив у наших серцях.

🖊️📓Останнім заповітом ГЕРОЯ було поховати його, в його рідних Гребінках, любов яку він отримав тут в селищі від дідуся і бабусі не зрівняти ні з чим.
❗Про дату, час та маршрут проведення в останню путь ГЕРОЯ ми повідомимо завчасно.
Вічна пам’ять ГЕРОЮ 🙏