Дмитро Дмитренко: Герой, чия дорога додому була довгою, але він повернувся на рідну землю.

07 грудня 2025 року Радомишль на Житомирщині зустрів і провів в останню путь свого Захисника — Дмитра Ігоровича Дмитренка, солдата Збройних сил України, старшого стрільця механізованого підрозділу 115-ї бригади.

Це був день тиші, болю й великої вдячності.Додому повернувся той, хто віддав своє життя за Україну.Після початку повномасштабного вторгнення Дмитро без вагань став на захист Батьківщини.Його бойовий шлях був недовгим.

7 вересня 2022 року, під час виконання бойового завдання біля села Опитне Донецької області, Дмитро отримав смертельне поранення. Територія була окупована ворогом, і забрати його тіло тоді було неможливо.

Понад три роки він вважався зниклим безвісти.Лише у листопаді 2025 року, після проведення ДНК-тесту, Дмитра офіційно визнали загиблим.Для рідних це була довга дорога болю, надій, очікування та молитви.

Дмитро був людиною світла — добрим, щирим, чесним, завжди готовим підтримати й розділити чужу біду. Саме таким він залишиться в пам’яті всіх, хто його знав і любив.…

У Свято-Миколаївському храмі Радомишля відбулося відспівування Героя. На Меморіалі зібралася громада, військові, друзі й знайомі. Поруч були дружина Олена та її родина, які всі ці роки чекали на Дмитра і молилися за нього.

Разом із ними — сільський голова Великокучурівської громади Василь Тодоренчук, який висловив слова вдячності, шани та підтримки рідним.І цього дня з ним попрощалися не лише жителі Радомишля.Зі щирою шаною в останню путь Дмитра прийшли провести й мешканці Великокучурівської громади, де він жив разом із дружиною останні роки перед початком повномасштабного вторгнення. Тут його добре знали, поважали й сприймали як свого, як близьку людину.

Дмитро повернувся додому — на землю, де народився, і в серця тих, хто його любив.За неї він жив.За неї боровся.За неї віддав своє життя.Спочивай у мирі, Герою.Ми у вічному боргу перед тобою.Не забудемо. Не пробачимо.Навічно в строю. Навіки — у Небесному війську.