🌻🌻🌻🌻 До Всеукраїнської акції пам`яті “Сонях”

Сергій Боднарь (1984р. – 2024 р.): «Обмежено придатний. Безмежно вірний»

Боднарь Сергій Олександрович народився 28 квітня 1984 року в селі Черепківці — там, де люди багато працюють, а любов до рідної землі входить у серце разом із першим подихом. Перші вісім років його життя минули серед бабусиної турботи, родинного тепла і простих сільських буднів. Навіть коли родина переїхала до Чернівців, Сергій душею залишився в селі. У Черепківцях була бабуся, рідня, пам’ять дитинства — і тому кожні вихідні він поспішав туди, щоб допомогти, підтримати, бути потрібним.

За професією Сергій був газоелектрозварником. Він любив залізо — по-справжньому, з повагою. У його руках метал оживав, ставав слухняним. Сергій мріяв про власну кузню в рідному селі — невелику, але свою, де міг би працювати чесно і з любов’ю. Це була мрія людини праці, яка хотіла залишити після себе щось міцне й корисне.

Наша історія почалася тихо й просто. Ми познайомилися в магазині, де я проходила практику. Він дізнався мій номер телефону — через знайому з дитинства Людмилу — і того ж вечора зателефонував. З того дзвінка почалося наше життя разом. У 2006 році ми одружилися, почали разом вести домашнє господарство, облаштовувати дім, будували майбутнє. У жовтні 2007 року народилася наша донечка Надія — світло нашого дому.

Сергій був чоловіком, який ніколи не ділив роботу на «чоловічу» і «жіночу». Він допомагав у всьому, про що я не попросила б. Ніколи не відмовляв. Лише посміхався і казав: «Ти мені скажи, що робити, бо я сам не знаю». Ми були разом у всьому — у праці, у турботах, у щоденних дрібницях життя.
Коли в Україні стало важко знайти достойний заробіток, ми, як і багато родин, були змушені їхати за кордон. Спочатку поїхала я — до Італії. Сергій у той час разом із моїм татом переробляли наш будинок — вкладали в нього руки, сили, надію. Згодом і Сергій почав їздити на заробітки. Так минали роки — у розлуках, дзвінках, коротких зустрічах і великій вірі, що все це не дарма.

У 2016 році народився наш син Іван. Сергій дуже чекав на нього і ще до будь-яких обстежень упевнено сказав: «Буде хлопчик». Іван став його гордістю. Вони разом ходили на риболовлю, грали у футбол — це був їхній світ, їхня радість, їхній час.
Під час повномасштабного вторгнення Сергій перебував у Франції. Але залишитися там він не зміг. Це було його власне рішення — тверде, безкомпромісне. Він нікого не хотів чути. Просто зібрався і повернувся додому, щоб іти воювати за Україну. Повернувся, знаючи, що має проблеми зі здоров’ям, із суглобами, знаючи, що йому буде важко. Та серце його не дозволяло бути осторонь.

Він пішов служити у десантно-штурмову 95-ту Поліську бригаду — військове з’єднання у складі Десантно-штурмових військ Збройних сил України. Базується у м. Житомир. Входить до складу 8-го десантно-штурмового корпусу.. Був у Слов’янську, Лимані — там, де земля дрижить від вибухів, а небо часто чорне від диму. З часом хвороби давалися взнаки. Він багато перебував у лікарнях, але ніколи нікому не скаржився. Казав лише одне:
«Все буде добре. Прорвемося».

Сергія визнали обмежено придатним, і він продовжив службу у Житомирі — у відділі зв’язку. Навіть там він залишався відповідальним, усміхненим, готовим допомогти кожному, хто звернеться. Він умів тримати біль у собі й дарувати іншим спокій.

1 січня він мав іти у відпустку. Ми чекали. Але 28 грудня йому раптово стало погано. Лікарня. Надія. Тривога.

30 грудня пролунав ранковий дзвінок, який розділив наше життя назавжди:
«Прийміть мої щирі співчуття…»
Він помер.

Ця звістка розділила наш світ на «до» і «після». Для мене. Для наших дітей. Для всіх, хто його знав. Сергій був людиною, яка завжди приходила на допомогу, завжди усміхалася, навіть коли боліло. Він повернувся з-за кордону, будучи обмежено придатним, але безмежно відданим своїй землі. Він пішов, не зрадивши ні родину, ні совість, ні Україну.

Його серце зупинилося, але його доброта, сила і любов житимуть у наших дітях, у спогадах, у кожному «дякую», яке він встиг заслужити своїм життям.🌻🌻🌻🌻

Написала Наталія Балан Іванова зі слів Світлани Боднарь

Село Черепківці, 2025 рік.