ЖИТЕЛЬ СЕЛА ПЕКАРІ ПЕТРО ПТИЦЯ ВІДЗНАЧИВ 100-ЛІТНІЙ ЮВІЛЕЙ

У Канівській громаді живуть люди, історії яких нагадують нам про силу духу, витривалість і той невидимий внутрішній стрижень, на якому тримається ціле покоління. Серед них — Птиця Петро Васильович, житель села Пекарі, який нещодавно відзначив свій 100-й день народження. Його життя — це столітній літопис, прожитий із гідністю, стійкістю та любов’ю. З привітаннями та подарунками від Канівської громади до іменинника завітали начальник управління соціального захисту населення Анатолій Пилипенко та голова ради ветеранів Василь Тулін.

ДИТИНСТВО БЕЗ БАТЬКА ТА ПЕРШІ ВИПРОБУВАННЯ

Петро Васильович народився 16 листопада 1925 року в мальовничих Пекарях. Батька він майже не пам’ятає — той помер, коли хлопчику було трохи більше року. Виховала його мама, жінка сильної вдачі, яка виховала у синові чесність, працелюбність і любов до рідної землі. Закінчивши 7 класів, юнак у 1941 році потрапив на Донбас у Костянтинівку, де два роки працював у сільському господарстві.

ВІЙНА, ОКУПАЦІЯ І ПРИМУСОВІ РОБОТИ

У 1943-му Петро Птиця повернувся до рідного села — уже окупованого німцями. Життя тоді висіло на волосині: під час одного з бомбардувань хлопець був поранений уламком. Згодом окупанти відправили його до Канева, де він вантажив зерно, призначене для вивезення до Німеччини, та копав бліндажі. Після цього його, як і тисячі інших українців, вивезли на примусові роботи до Німеччини.

ПОВОЄННІ РОКИ: СЛУЖБА І ВІДБУДОВА

Після повернення додому Петро Васильович п’ять років служив в армії. То була важка служба — час відбудови країни. Повернувшись до Пекарів, він застав рідне село в руїнах. Разом із мамою почав відбудовувати дім — своїми силами, з нуля, з вірою в завтрашній день.

ОСВІТА, РОБОТА І СІМ’Я

Прагнення до знань привело його до Київського державного університету, де він вступив на заочне відділення та здобув професію бібліотекаря. Після навчання працював у заповіднику та бібліотекарем. Згодом чоловік одружився, разом із дружиною побудував дім, виховав дітей. Сьогодні він — вдівець, але оточений увагою та повагою односельців.

СЕКРЕТ ДОВГОЛІТТЯ

Попри столітній вік, Петро Васильович зберіг добрий гумор і життєвий оптимізм. Щодня натщесерце він п’є настоянку, яку готує сам. Її рецепт тримає у секреті, однак натякає, що це і є рецепт довголіття.

ЛЮДИНА, ЯКА ПЕРЕЖИЛА ЕПОХИ

У його житті — війна, примусова праця, повоєнна відбудова, здобуття освіти, виховання дітей і праця на благо громади. Це доля справжнього українця, який пройшов крізь усі бурі ХХ століття та зустрів нове — із гідністю та жагою до життя. Петро Васильович — не просто довгожитель. Він — частинка історії Пекарів, Канівської громади та України, жива пам’ять про той буремний час на зламі століть.