ЖИТТЯ ЛЮДИНИ ДО ТИХ ПІР МАЄ ЦІННІСТЬ, ДОКИ ВОНА МОЖЕ ДОПОМАГАТИ ІНШИМ

Соціальний робітник – це людина, яка працює і живе заради підтримки інших людей, а головне – за покликом душі. Його праця скромна і, на перший погляд, не завжди помітна, але сповнена турботою та повагою до ближнього, адже пов’язана з особливою категорією осіб, які потрапили в складні життєві обставини через похилий вік, інвалідність, самотність. Руку допомоги літнім та немічним людям першим простягає соціальний робітник.

​«Коли відвідую своїх підопічних, то у мене енергії в житті додається», – так говорить соціальний робітник Іванова Тетяна Олексіївна, яка понад 25 років надає послугу догляд вдома в селі Семенівка.
​
Тетяна Олексіївна розповідає, що в цій нелегкій роботі були і сльози, і радість, звикала, підбирала до кожного підхід, бо кожна людина має свій характер, звичаї та вподобання.
«Одна підопічна, яка була родом із Туркменистану, навчила мне готувати страви їхньої кухні, інша – зналася на лікарських травах – все це залишилося в моїй пам’яті, а з роками я стала частіше прислухатися до їхніх порад»,- ділиться спогадами соціальний робітник.​

​Колись у Семенівці був невеличкий будинок-інтернат, в який через потребу в цілодобовому сторонньому догляді, потрапляли і її підопічні. Соціальний робітник після свого робочого дня бігла їх відвідати, несла якийсь гостинчик, вони дуже її чекали. «Назавжди запам’яталися їхні сумні очі в ту мить, коли залишали свої домівки. Дуже важко проводити людину в останню дорогу, ніби втрачаю члена сім’ї», – розповідає «милосердна» (так називають Таню в селі). ​
​
З повагою і сумом пригадує розповіді людей, які пережили минулу війну, жінок, які були вивезені у Німеччину, а потім повернулися на свою рідну землю. На початку війни у 2022 році найбільша паніка була саме у них. Як могла заспокоювала їх, підтримувала, а самій було тривожно. Підопічні сушили багато сухарів, адже були проблеми з доставкою хліба в магазини. Ліки, продукти харчування, гуманітарну допомогу, разом з колегою, доставляла велосипедом. «Їхала, було страшно, але їхала, бо на мене чекали люди, для яких я стала майже рідною» – говорить соцробітниця.

У цій нелегкій праці Тетяну Олексіївну підтримує її чоловік. Вона має двох доньок та трьох онуків. У свій вільний час любить шити, обожнює кулінарію. «Спечу пиріг, приготую вареників і везу підопічним, – каже Тетяна Олексіївна, – бо я можу це зробити, а вони вже ні».

​Не зважаючи на примхи погоди, вона поспішає до своїх підопічних, щоб приготувати їжу, допомогти в прибиранні житла, поспілкуватися, адже дуже часто їхніми співрозмовниками, окрім неї є лише коти. Старенькі чекають її з нетерпінням. Тетяна Олексіївна, віддаючи тепло своєї душі переконана, що найвища нагорода за її працю – це людська вдячність.
#соцпрацівникСумщини2025