#Живі, поки пам’ятаємо
Сьогодні минає річниця від дня загибелі Героя Віктора Зиска.

З дитинства Віктор був відкритим, товариським навіть трохи сором’язливим хлопцем, який легко знаходив друзів і ніколи не проходив повз чужого горя. Його доброта й сердечність відчувались у всьому.

Після школи Вітя, так називали його рідні, продовжив свій шлях, здобувши професію водія. Працював за фахом і завжди старався виконувати роботу чесно та відповідально.

Коли прийшла війна, він став на захист Батьківщини. На фронті Вітя був не лише воїном — він був серцем підрозділу. Дбав про побратимів, готував їм їжу, намагався зробити так, щоб хлопці ніколи не залишалися голодними. Він умів підтримати, знайти добре слово й створити відчуття дому навіть серед війни.

Повертаючись у відпустку, Віктор завжди поспішав до мами. Допомагав їй у всьому — і в догляді за бабусею, і по господарству. Завжди приносив мамі живі квіти, обіймав, дарував своє тепло. Він був м’яким серцем, уважним сином і справжньою опорою для сім’ї. Допомагав на кухні, радив, підтримував, ніколи не відмовлявся від будь-якої роботи.

Віктор Зиско назавжди залишиться в пам’яті рідних і всіх, хто його знав, як світла, добра та щира людина.

Вічна та світла пам’ять Герою!