Жовтоводська громада попрощається з двома своїми захисниками

31 жовтня Жовті Води проведуть в останню путь двох мужніх захисників України — Артема Кошика та Романа Зорова. Обидва віддали своє життя за Батьківщину, проявивши неймовірну мужність, відданість та любов до рідної землі.

🕯Кошик Артем народився 23 січня 1992 року у Жовтих Водах. Навчався у школах № 8 та № 1. Здобув спеціальність слюсаря з ремонту автомобілів у «Криворізькому автотранспортному фаховому коледжі».

Працював на підприємствах рідного міста – СхідГЗК, «Білмакс», «Дніпро-Гібрид», а також слюсарем з ремонту та експлуатації газового устаткування у «Дніпропетровськгаз».

На захист Батьківщини став 24 листопада 2022 року, служив у Національній Гвардії України. Пройшов найзапекліші бої на Донецькому та Запорізькому напрямках. Під час одного з них отримав тяжке поранення і, на жаль, 27 жовтня ц.р., перебуваючи на реабілітації у Жовтих Водах, помер.

Рідні згадують Артема як добру, працьовиту людину, гарного товариша, турботливого сім’янина, воїна великої сили духу, мужності та честі. Він був «майстром на всі руки» – дуже любив лагодити і ремонтувати автомобілі, у вільний час займався риболовлею.

У нього залишилися брат Костянтин, дружина Юлія, донька Поліна та названий син Євген.

🕯Роман Зоров народився 13 липня 1976 року в Жовтих Водах, навчався у школі № 11. У 1995 році закінчив Жовтоводський промисловий технікум за спеціальністю «оператор верстатів з числовим програмним керуванням» та почав працювати на заводі «Електрон», де трудився техніком з комплектування обладнання та матеріалів.

З 2002 року трудовий шлях Романа був пов’язаний з ремонтно-механічним заводом ДП «СхідГЗК». Починав токарем на ковальсько-термічній дільниці. Здобувши досвід, часто виконував обов’язки майстра. Без відриву від виробництва у 2013 році закінчив Національну металургійну академію за спеціальністю «Технологія машинобудування». У 2016 році Роман перейшов працювати інженером-технологом до конструкторсько-технологічного бюро РМЗ.

Він був справжнім патріотом України. З 2014 року долучився до активної волонтерської діяльності. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, не вагаючись, звернувся до ТЦК, щоб стати до лав ЗСУ. Але оскільки доброволець не мав досвіду військової служби, йому відмовили, тільки записали контакті дані та сказали, що можуть зателефонувати пізніше. Тоді Роман узяв відпустку на заводі та вступив до добровольчого формування територіальної громади. Протягом семи місяців ніс варту на блокпостах, патрулював жовтоводські вулиці під час комендантської години.

Але цього для Романа було замало – він продовжував наполегливо звертатися до ТЦК, намагаючись піти на фронт. Нарешті колишній колега, який служив на одному з гарячих напрямків, допоміг отримати «відношення» з військової частини, куди погодилися взяти Р.Зорова. З цим документом наполегливий чоловік пішов до ТЦК та цього разу вже був направлений до 128 окремої механізованої бригади.

З листопада 2022 року Роман служив у Донецькій області, мав статус УБД. Спочатку був стрільцем, потім займався забезпеченням підрозділів зв’язком під час виконання бойових завдань. Розповідаючи про воєнні будні в інтерв’ю пресслужбі ДП «СхідГЗК», Роман казав: «На нас щодня тоннами летить залізо: снаряди, міни, гради, урагани. Тоннами. Я навіть не розумію, звідки в них стільки того залізяччя і скільки ще у запасі. І це тільки на нашій невеличкій ділянці протяжністю 5 км… Але Перемога у нас звичайно буде. Ми знаємо, за що воюємо. За нами правда. Ми на своїй землі».

За сумлінне виконання службового обов’язку та досягнення значних результатів у службі, нагороджений пам’ятною медаллю «Захиснику Вітчизни» та нагрудним знаком «Сухопутні війська України».

Та, на жаль, виснажливі бойові дії далися взнаки. 26 жовтня 2025 року життя хороброго воїна обірвалося у Жовтоводській міській лікарні.

Колеги Героя з великим болем сприйняли цю звістку. Вони зазначають: «Про Романа можна сказати тільки найкраще: надійний, відповідальний, дисциплінований, небайдужий, розумний, нам добре працювалося разом. Надійний друг, чудовий сім’янин. Він щиро любив свою родину, підприємство та рідну Батьківщину. І доводив це не словами, а справами. Для нас Роман назавжди залишиться прикладом надзвичайної мужності, сили волі, справжнього патріотизму».

Для рідних та близьких він назавжди залишиться доброю, чуйною, порядною та відповідальною людиною, яка понад усе любила свою родину, безмежно за нею сумувала та кожну хвилину своєї відпустки проводила з нею.

У нього залишилися батьки Іван Іванович і Віра Олексіївна, брат Сергій, дружина Олена, донька Єва та названа донька Анна.

Прощання з обома захисниками відбудеться 31 жовтня о 09:00 біля пам’ятника славетним козакам.

Висловлюємо глибоку скорботу та щиру вдячність захисникам за їхній подвиг і мужність!

Більше інформації – у нашому Telegram-каналі: https://t.me/zhv_rada