Жорстока війна й надалі забирає найцінніше — життя наших Захисників та Захисниць. Молоді, відважні, віддані, вони стоять на передовій заради України, захищаючи свободу та мирне майбутнє для наступних поколінь. Кожен полеглий Герой — це не лише біль, а й незгладима рана, що залишиться в наших серцях назавжди.

Сьогодні Іллінеччина, охоплена глибокою і невтішною скорботою, провела в останню путь свого молодого Воїна і Героя, іллінчанина, капітана Євгенія Олександровича ПОКРИЩУКА.

Пів року родина жила в пеклі очікування, коли Євгеній вважався безвісти зниклим. І ось він повернувся. «На щиті». Дорога, якою повертався Захисник, перетворилася на трагічний килим шани — суцільно встелена квітами, вона стала останнім шляхом додому, туди, де для нього все починалося: перші кроки, перші мрії, перше кохання.

Величезна кількість людей — від малих дітей до сивочолих дорослих — схилила коліна у живій стіні скорботи. Це було прощання, сповнене болю, гордості та гірких сліз, що лилися рікою за Героєм, який віддав життя за Батьківщину. Ніхто не стримував палких сліз — у цій тиші прощання кричав кожен біль.

Євгеній народився 7 жовтня 1998 року у с. Паріївка. У рідному Іллінецькому ліцеї №1 його пам’ятають як «Женю» для вчителів, «Женьку» для однокласників — завжди усміхненого, артистичного, сповненого позитиву. Тут були його перші успіхи, перші веселі бешкети і перше кохання, яке переросло у щасливий шлюб і народження донечки.

Саме тут, у юності, він прийняв доленосне рішення: обрати шлях професійного військового. Ця мрія привела його до Тульчинського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, а згодом — до Львівської військової академії на факультет ракетних військ та артилерії, де його характер загартувався.

Його служба — це шлях людини, яка ніколи не ховалася за іншими. Президентський полк, ротації в зоні АТО, командування підрозділом, нагороди за відвагу, визнання побратимів. Євгеній умів брати відповідальність і вмів вести людей за собою — тихо, впевнено, без пафосу. Саме за це його поважали.

Війна, яка прийшла у 2022 році, застала його вже досвідченим офіцером. Він обороняв Київщину, згодом — Сумщину та Харківщину. Після поранення повернувся в стрій та був призначений командиром роти в 112-й бригаді ТРО. Його підрозділ тримав оборону там, де кожен метр землі ставав ціною життя, — на Куп’янському напрямку. За мужність він достроково отримав звання капітана.

Його позивний — «Омега». Позивний людини, що тримає оборону до останнього. Людини, якою пишаються. Командира, якому довіряють життя.

30 квітня 2025 року зв’язок із капітаном Покрищуком Євгенієм Олександровичем, командиром стрілецької роти 128-го окремого батальйону ТРО, обірвався поблизу населеного пункту Довгеньке Куп’янського району Харківської області.
На жаль, дива не сталося. Жені не судилося прожити довге життя в колі рідних і виховати донечку. Його доля — вірно захищати Україну, віддати за неї життя і стати навіки Героєм…

У храмі Святителя Миколая Чудотворця настоятель храму, Благочинний Іллінецького благочиння Православної Церкви України отець Ярослав помолився за упокій душі полеглого Воїна та відправив чин похорону.

Далі траурна процесія рушила до с. Паріївка. Траурний мітинг, присвячений пам’яті мужнього Захисника нашої Батьківщини, відбувся на сільському кладовищі.

Щирі співчуття родині з непоправною втратою висловив Іллінецький міський голова Володимир Ящук:

«Дорога родино! Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної, близької людини, та нехай добрий, світлий спомин про Захисника, Воїна, офіцера Євгенія Олександровича стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував, усієї нашої громади. Низько схиляємо голови у скорботі. Вічна памʼять і слава Герою! Слава Україні!»

Від жителів сіл Паріївка та Райки зі словами співчуття звернулась до батьків й усієї родини староста Паріївського старостинського округу Алла Допіра:

«Не так чекали його рідні, друзі, знайомі, не так мали його зустрічати. Всі надіялися та вірили, що він неушкодженим повернеться до дому. Та сталося по-іншому – Воїн повернувся «на щиті». Безжальний ворог обірвав молоде життя.

Шановна родино! Від усіх жителів Паріївського старостинського округу прийміть щирі співчуття. Нехай Господь дарує вам сили пережити це страшне непоправне горе».

«Сьогодні ми проводжаємо в останню дорогу нашого Воїна, Захисника, який мужньо захищав усіх нас від ворога. На жаль, він загинув. Загинув, як Герой! Від імені Спілки учасників АТО та ветеранів інших бойових дій прийміть щирі співчуття з великою втратою нашого Жені, нашого побратима, Героя!» – сказав голова Спілки учасників АТО та ветеранів інших бойових дій Микола Стельмащук.

Світлу пам’ять полеглого Героя присутні вшанували хвилиною мовчання.

Поховали Захисника України з усіма військовими почестями під звуки Державного Гімну та потрійний залп військового салюту на сільському кладовищі.

Представник першого відділу Вінницького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від імені Президента України передав Державний прапор, який огортав труну, мамі Євгенія, Світлані Іванівні. Цей прапор — символ мужності її сина, котрий віддав своє молоде життя, захищаючи Батьківщину.

Лише серце знає всю глибину смутку за рідними, душі яких полинули в небо навіки. Залишається з нами пам’ять про них – світла, як сльоза, вічна, як вогонь, що крізь земне життя віє німим спокоєм, зберігаючи назавжди теплі спомини про всіх, кого вже ніколи не повернути.

Україна втратила ще одного чоловіка, батька, товариша, друга та справжнього відданого свого сина-Героя.

Вічна пам’ять і слава Євгенію Олександровичу!

Вічна пам’ять та Слава Героям України!