Звернення секретаря міської ради Світлани Більської до жителів Городнянської громади

Це не офіційна промова, не суперечка і не спроба когось переконати. Це — звичайне, людяне звернення. Бо іноді потрібно не звітувати цифрами чи рішеннями, а просто поговорити з людьми.

Останнім часом у соціальних мережах — на сторінках Facebook, у Telegram-групах, у коментарях — знову поширюється багато емоційних, часто маніпулятивних і навіть відверто неправдивих повідомлень. Хтось пише, що “все розібрали між своїми”, хтось — що “допомогу не дають тим, кому треба”, а хтось узагалі стверджує, ніби працівники міської ради “кладуть лише собі в кишені”. Люди добрі, хіба ми не одна громада? Чи можливо ви рівняєте всіх по собі? Якщо хтось звик красти на підприємствах, митниці, робочих місцях , шукати вигоду і через це втрачав довіру чи роботу — це його особиста історія, а не правило для всіх. В нашій маленькій громаді минуле людей добре відоме, і навіть якщо хтось намагається сховатися за фейковими сторінками — правду все одно не зітреш.

Ми живемо поруч, щодня вітаємося, допомагаємо один одному, а потім у мережі розлітаються образи, звинувачення, перекручення фактів. Іноді достатньо одного безпідставного коментаря, щоб зіпсувати репутацію людини. І від цього боляче. Бо ми не вороги одне одному, ми — сусіди, колеги, друзі, однокласники, знайомі. Ми — громада. І замість того, щоб підтримувати, часто самі собі шкодимо.

Хочу нагадати, що в міській раді працюють звичайні люди — не чиновники, не “святі” і не “високі кабінети”, а ваші близькі, сусіди, друзі. Люди, які приходять на роботу, щоб вирішувати ваші питання, готують документи, приймають звернення, відповідають на листи, супроводжують проєкти, оформлюють державні допомоги. Часто ці працівники затримуються після роботи, приходять у вихідні, бо питання — не чекають понеділка. Вони не ховаються за дверима, не уникають спілкування. І якщо іноді щось не виходить одразу або виникають помилки — це не байдужість, а просто людський ресурс, який має межі.

Окремо хочу поговорити про тему, що останнім часом викликає найбільше непорозумінь, — гуманітарну допомогу. Як координатор роботи з фондами, я відповідаю за цей напрям. Це додаткове навантаження, яке потребує багато часу, терпіння та відповідальності. Водночас ще й дуже чутливе питання, бо йдеться про реальні потреби людей. Ми отримуємо допомогу від різних фондів і партнерів — і кожен із них має чітко визначене призначення. Є допомога для внутрішньо переміщених осіб, є — для людей з інвалідністю, є — для родин військовослужбовців, є — для малозабезпечених сімей. Ми не маємо права змінювати ці умови, бо це порушення зобов’язань перед донорами, і воно може поставити під загрозу майбутню співпрацю.

Коли приходить допомога, вона не просто “роздається”. Вона проходить офіційний облік, формується звіт, які затверджуються й надаються фондам. Кожен набір, кожна коробка з гігієнічними засобами чи продуктами має документальне підтвердження — хто отримав, коли, за якою категорією.

Частину гуманітарної допомоги на території громади надають громадські організації, які діють самостійно. Вони не підпорядковуються міській раді, не зобов’язані звітувати про свою діяльність перед нами та самі організовують реєстрацію, розподіл і видачу допомоги.

Так, буває, що комусь не дісталося зразу, або дехто очікував інший набір. Але це не привід для звинувачень. І тим більше — не привід для постів із гнівними словами. Адже гуманітарна допомога не зобов’язана бути ідеально рівною, бо її формують різні фонди, з різними ресурсами. І не міська рада вирішує, кому “дати памперси”, а кому — ні. Ми ведемо облік і дякуємо, що нам допомагають. Бо ці фонди могли відправити допомогу в інший регіон, але вони обрали допомогти нам, адже ми працюємо чесно і прозоро.

Тому перш ніж писати коментарі про “несправедливість” чи залишати скарги, запитайте себе — чи я знаю всі умови цієї допомоги, чи я перевірив інформацію, чи не нашкоджу я людям, які стараються допомогти? Бо слово має силу. І іноді — силу руйнівну. Одним необдуманим реченням можна знищити довіру, яку люди вибудовували роками.

Хочу звернути увагу ще на один важливий момент. Постійні невдоволені дописи в соцмережах і скарги на гарячі лінії можуть мати серйозні наслідки. Фонди, які допомагають нашій громаді, можуть просто відмовитися від подальшої співпраці. Уже є приклад, коли понад 80% усіх скарг, що надійшли до одного з благодійних фондів, стосувалися саме нашої громади. Також хочу наголосити: вимагати оприлюднення списків отримувачів допомоги ми не маємо права — це персональні дані людей. Поширювати таку інформацію заборонено, і, зрештою, хто з вас погодився б, щоб у відкритому доступі з’явилося ваше ім’я та вид отриманої допомоги?

Якщо ви активні, ініціативні та маєте бажання змінювати життя громади на краще — дійте! Створюйте власні громадські організації, беріть участь у грантових програмах, розробляйте й подавайте проєкти. Це реальна можливість зробити щось корисне не лише для себе чи своєї родини, а й для всієї Городнянщини.

Мені боляче дивитися, як громада, яка має великий потенціал, добрих і щирих людей, часом тоне у сварках, недовірі, плітках. Ми могли б бути прикладом єдності й взаємопідтримки, а замість цього витрачаємо сили на докори й образи. Давайте згадаємо, що у нас війна. Наші воїни боронять нас там, на передовій, а ми маємо тримати тил — словом, дією, взаємною повагою. Бо якщо ми втратимо довіру один до одного, дозволимо ворогу посіяти ненависть і розбрат — то це теж поразка. Тільки вже внутрішня.

Не забуваймо і про інформаційну безпеку. Те, що ми публікуємо в соцмережах, може стати зброєю проти нас самих. Пишіть обережно, думайте, перш ніж поширювати. “Щастя любить тишу” — і зараз цей вислів як ніколи актуальний.

Я не дозволю принижувати працю депутатів, працівників міської ради та усіх, хто кожного дня робить свою роботу чесно і відкрито. Ніхто не приховує документів, не “закриває” засідання, не приймає рішень потайки. Вся інформація — публічна, відкрита й доступна. Її можна перевірити, просто відкривши офіційний сайт чи сторінку ради. Або просто ж зайти до міської ради, де вам дадуть відповіді на всі запитання. І тоді ви побачите, що за гучними словами про “корупцію” часто стоїть лише шум і порожнеча.

Давайте будемо вдячними. Давайте будемо людяними. Бо саме людяність — те, що зараз рятує Україну. Поважаймо працю інших, цінуймо добро, не шукаймо ворогів серед своїх. Ми всі різні, але ми всі — одна громада. І якщо кожен із нас докладе трохи тепла, терпіння й розуміння — ми зможемо зберегти довіру, спокій і силу нашої громади.