💔 З глибоким сумом і болем у серці повідомляємо про загибель штаб-сержанта Національної гвардії України Олексієнка Валерія (03.12.1973-24.01.2024).

Олексієнко Валерій народився 3 грудня 1973 року в селі Калюжинці Срібнянського району Чернігівської області. Його юність пройшла в рідному краї. У 1991 році він закінчив Сокиринську школу, де його пам’ятають як сумлінного учня та надійного товариша. Саме ці роки заклали в ньому ту внутрішню міцність і відповідальність, які стали визначальними в його дорослому житті.
У 1995 році Валерій переїхав до міста Славутич, яке стало для нього другим рідним домівкою. До початку свого військового шляху він працював у ремонтно-будівельному управлінні, де здобув професійний досвід та повагу колег завдяки своїй працьовитості та дисциплінованості.

Проте головною справою його життя стала служба Україні. 4 серпня 2003 року він був призваний за контрактом до військової частини 3041. Понад 20 років Валерій присвятив Національній гвардії України. Як старший водій 2-го автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення, він був зразком професіоналізму. Для нього не було другорядних завдань. Як старший водій, він володів винятковою технічною грамотністю та знав кожну деталь ввіреної йому техніки. Завдяки його сумлінному ставленню до обов’язків, транспортні засоби підрозділу завжди перебували у повній готовності до виїзду. Він був тим фахівцем, чия майстерність забезпечувала надійний тил та безперебійне виконання логістичних завдань навіть у найскладніших обставинах.
Є люди, на яких тримається світ – мовчазні, надійні, професійні. Саме таким був Олексієнко Валерій, який належав до того покоління військовослужбовців, на яких тримається армія. Його поважали за виваженість, досвід і готовність завжди прийти на допомогу побратимам. За час служби він став частиною своєї військової родини.

Найважчі випробування почалися 24 лютого 2022 року, коли Валерій, виконуючи свій професійний обов’язок на Чорнобильській АЕС, разом із побратимами взяв на себе перший удар ворога та потрапив у полон. З цього дня почалася їхня спільна, надлюдська битва за життя. Валерій тримав свій фронт у полоні – крізь неволю, голод, катування та невідомість він проніс свою гідність, не зламавшись і не зрадивши присягу.
У той самий час дружина Світлана разом із доньками тримали фронт на волі. Це була їхня спільна сімейна битва за найдорожчу людину: крізь сотні звернень, безсонні нічні молитви та невтомні пошуки справедливості. Світлана та доньки стали його голосом, силою та надією. Вони не просто чекали – вони виборювали його у долі, а їхнє єдине кохання було тим невидимим щитом, що давав Валерію сили вижити в неволі.

Той день 24 січня 2024 року мав стати миттю їхньої спільної перемоги – довгоочікуваною зустріччю та обіймами, про які вони мріяли майже два роки. Але літак ІЛ-76, у небі над Бєлгородщиною, що ніс воїнів до волі, став для них останнім шляхом. Валерій Іванович загинув за крок до рідного порогу, залишившись вірним Україні та своїй родині до останнього подиху.
У глибокій скорботі залишилися брат Анатолій, дружина Світлана, доньки Валерія та Вікторія, син Артем. Для них він назавжди залишиться найкращим батьком, чоловіком, братом і людиною, яка віддала все заради їхнього майбутнього та майбутнього України.

🕯31 січня Захисник України востаннє Олексієнко Валерій повертається додому. Просимо славутичан зустріти Героя коридором шани на кільцевій дорозі при в’їзді до міста.
Орієнтовний час прибуття – 17:00.

🕯1 лютого о 12:00 у храмі в честь ікони Божої Матері «Неустанна Поміч» відбудеться прощання з Олексієнко Валерієм. Запрошуємо жителів гідно провести його в останню путь.

🕯1 лютого у Славутичі оголошується Днем жалоби.