Його омитий слізьми весільний коровай розділили на кладовищі…

Сьогодні Гощанська громада попрощалася й провела до місця вічного спочинку земляка-Героя Івана Миколайовича Рудика.

Іван народився 18 травня 1997 року у багатодітній, дружній родині Миколи та Софії Рудиків. Зростав разом зі старшим братом Олександром та сестрами Марією й Юлією. З дитинства він був світлою, щирою та життєрадісною дитиною — всюди встигав, усім усміхався, легко знаходив спільну мову з людьми.

Навчався у Воскодавській школі. Любив спорт і все, що було з ним пов’язане, особливо — стрільбу з лука. Іван вирізнявся наполегливістю, працелюбністю та здатністю швидко опановувати нове.

Після школи проходив строкову службу у Державній спеціальній службі транспорту. Відповідальний, дисциплінований, ініціативний — він завжди діяв рішуче й професійно. Командири поважали його за витримку та старанність, побратими — за доброту й готовність підставити плече. Неодноразово був відзначений грамотами та подяками.

Повернувшись додому, разом із братом відкрив власну справу у сфері каменеобробки. Іван працював багато й сумлінно, а щовихідних поспішав до рідної домівки — допомагав батькам по господарству, бо надзвичайно їх любив і цінував.

Мріяв про сім’ю. Заручився з коханою дівчиною, планував збудувати власний будинок — ескіз до нього намалював власноруч. Хоч власних дітей Іван ще не мав, хоча дуже про них мріяв, він безмежно любив усіх дітей у родині. Завжди приносив їм подарунки, багато жартував і щиро приділяв увагу. Діти тягнулися до нього й з нетерпінням чекали кожного його приїзду.

З початком повномасштабного вторгнення Іван не міг залишатися осторонь, тому без вагань став до лав місцевої територіальної оборони.

Буча, Ірпінь, зруйновані міста й скалічені долі — усе це він сприймав гостро й боляче. «Хто, як не я, вас захистить?» —згадує слова брата сестра Юлія.

4 квітня 2022 року Іван без вагань став на захист України. Він служив навідником 2-го мотопіхотного відділення 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. Вірний обов’язку, рішучий, готовий до найскладніших викликів.
25 червня 2022 року під час ворожого артилерійського обстрілу Іван зник безвісти в районі села Верхокам’янка Луганської області. Довгі три з половиною роки родина жила надією — чекала бодай найменшої звістки, вірила в диво та щодня молилася за повернення Івана, та за результатами ДНК-експертизи підтвердилася гірка правда — Герой загинув. Йому було лише 25 років.

Попрощатися з мужнім воїном та щирим патріотом своєї держави прийшли рідні, друзі, побратими, представники влади, однокласники і просто небайдужі жителі.

Останнє прощання, спільна молитва за невинно вбитого Героя і під пронизливий військовий салют рідна земля приймає тіло загиблого.

Тепер він навічно з Небесною вартою…
Вічна пам’ять Герою!