Корифей українського архітектурного модерну
Сьогодні виповнюється 145 років з дня народження Сергія Прокоповича Тимошенка – одного із основоположників українського модерну (поєднання форми української народної хатньої і церковної архітектури), міністра шляхів УНР, депутата українського і польського парламентів, діяча українського національно-визвольного руху і культурного відродження.

Народився Сергій Прокопович 23 січня (5 лютого за н. с.) 1881 року у с. Базилівка, Чернігівської губернії (нині Конотопський район, Сумська область), в родині землеміра Прокопа Тимофійовича Тимошенка. В родині Тимошенків було четверо дітей: Степан, Сергій, Володимир і донька Анна.

Як і старший брат Степан, майбутній визначний науковець у галузі теоретичної механіки й опору матеріалів, Сергій Прокопович закінчив Роменське реальне училище. Далі навчався в Інституті цивільних інженерів у Петербурзі. В студентські роки був активним учасником Української студентської громади, приймав участь у демонстраціях. Під час однієї з демонстрацій, Сергія Тимошенка сильно побили і лікарі ледве врятували йому життя. У 1903 р. став членом Революційної української партії, яка згодом перетворилася на Українську соціал-демократичну робітничу партію.

Закінчивши у 1906 р. інститут, Сергій Тимошенко повернувся до України, та працював за фахом у Ковелі, Києві, Харкові, створюючи будинки в українському стилі, робив проекти міст-садів.

У 1906-1908рр виконував роботи на будівництві залізничного вузла ст. Ковель, був інженером місцевого повітового земства. У цей період під його керівництвом було збудовано приміщення кондукторських і паровозних бригад, школу, інтернат, склад, а за його проектами — земський шпиталь і жіночу гімназію.

З 1908 р. Сергій Прокопович працював у Києві інженером на Південно-Західній залізниці.

З 1908р. до 1909р. Сергій Тимошенко був членом Київського товариства «Просвіта», а з 1909 р. став його головою.

У квітні 1917 р. Сергій Тимошенко стає членом Української Центральної Ради, у листопаді того ж року — головою Селянського з’їзду Слобідської України.

Під час повстання Директорії проти гетьмана П.Скоропадського, за наказом Симона Петлюри, його було призначено губернським комісаром Харківщини.

З 1919 року Тимошенко працював старшим інспектором залізниць Міністерства шляхів, згодом у 1919-1921рр — міністр шляхів сполучення УНР. Він займався евакуацією, реевакуацією та відбудовою залізниць у смузі військових дій.

На початку січня 1919 року Сергій Прокопович залишає Харків і виїздить до Києва за допомогою проти наступу червоноармійських військ. Його наполягання на військовій допомозі перед В.Винниченком були марними. Невдовзі місто захопили більшовики. Тимошенко уже ніколи не повернеться до Харкова. Там залишилося все його майно та архів. Весь результат його 12-річної праці був знищений чекістами.

У липні 1920р. Сергій Прокопович брав участь у переговорах при підписанні угоди між урядами УНР і Кубанської Народної Республіки. Учасник ІІ Зимового походу армії УНР. У 1921 році стає членом Вищої Військової Ради від уряду.

З 1920 по 1921 рр. Сергій Тимошенко в еміграції у Польщі. У 1921 р. приїздить і проживає у Львові, де запроектував церкви у передмістях Клепарові та Левандівці, також монастир Студитів у селі Зарваниці та ін.

Займався реалізацією архітектурно-інженерних проектів, будував церкви і будинки цивільного призначення.

В 1924 р. Тимошенко емігрував до Чехословаччини, де викладав архітектуру в Українській господарській академії в місті Подєбради. Саме у Подєбрадах вийшла друком його праця «Будівельні матеріали, їх властивості, досліди та виготовлення».

У 1925 р. його обрали деканом інженерного факультету, 1927 р. — ректором Академії. Протягом 1924-1929рр — професор Студії пластичного мистецтва в Празі. В цей час він створював проекти церков, музеїв, народних домів, шкіл.

В 1930р. Тимошенко приймає польське громадянство і до 1939 р. проживає у Луцьку, де був головним архітектором сільськогосподарського будівництва на Волині.

Саме в цей час, з січня 1935 р., Сергій Тимошенко стає делегатом Волинського єпархіального зібрання духовенства і мирян як представник від Товариства імені митрополита Петра Могили. Від 1937 року входив до комісії зі створення Регіонального плану забудови Волині.

Нашого земляка у 1935році обирають до польського Сейму, а 1938року він стає сенатором Речі Посполитої.

Був активним поборником ідеї українізації Православної церкви в Польщі.

Його обрали депутатом Луцької міської ради і польського парламенту, членом Церковного братства і Товариства Лесі Українки, Гуртка діячів українського мистецтва у Львові, мистецького товариства українських емігрантів «Спокій» у Варшаві.

У 1943 році, побоюючись розправи за його антибільшовицьку діяльність, залишив Україну та перебував у німецькому місті Гейдельберг.

Завдячуючи молодшому братові Володимиру, у 1946р Сергій Тимошенко переїхав до США, жив у Пало-Альто (Каліфорнія). Здійснив подорож Канадою. Створив проекти церков для Аргентини, Канади, США. Однією з останніх робіт С. Тимошенка став надгробок Симонові Петлюрі в Парижі.

Сергій Прокопович Тимошенко все життя прагнув відродження українського стилю, він базувався на спадщині українського мистецтва, зокрема на мурованій архітектурі українського бароко.

Помер наш земляк 06 липня 1950р., залишивши після себе понад 400 різноманітних будівель та архітектурних комплексів.

Нещодавно музейна колекція поповнилася книгою-альбомом «Сергій Тимошенко. Повернення». Її подарував Валерій Власенко – один з авторів. Книга розповідає про нашого видатного земляка та розкриває як талант архітектора, так і масштаби його творчої спадщини в Україні і за кордоном.