Лозівська громада знову в жалобі. На щиті повертається додому Олег Володимирович Гайда. Життя його було схоже на рівну й чесну дорогу, що раптово обірвалася вибухом війни… Але слід, який він залишив, — глибокий, і назавжди в серцях тих, хто його знав.

Гайда Олег Володимирович народився 20 червня 1994 року в місті Краснограді (нині — Берестин) на Харківщині. Згодом родина оселилася в місті Лозова Харківської області, де промайнуло його дитинство та юність.
Саме тут він зростав — щирий, відкритий до світу, з добрим серцем і живими, допитливими очима.
Навчався в Лозівській загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів №1 і був тим хлопцем, поруч із яким завжди було світліше. Активний, доброзичливий, він умів радіти простим речам. Баскетбол став для нього не просто спортом, а школою характеру — у ДЮСШ «Олімпія» він здобував перемоги на Всеукраїнських змаганнях, вчився боротися й не здаватися. Любив риболовлю з дідом — тихі розмови біля води, де формується мужність без гучних слів. Подобалось йому працювати з автівками – “розумів” їх, лагодив — ніби вмів «чути» техніку, як згодом — і поле бою.
Після школи одразу пішов працювати на ЛКМЗ ковалем-штампувальником. Важка праця не лякала — Олег звик заробляти чесно. Пізніше працював різноробочим у Лозовій та Кривому Розі в різних сферах діяльності, де його цінували за надійність і щирість.
Із 2019 році його життєвий шлях на півтора року повернув у бік служіння Батьківщині — він був призваний на службу Красноградським РТЦК та СП Харківської області. Олег не шукав легких доріг. Одразу найнебезпечніші напрямки зони АТО: Часів Яр, Бахмут, Костянтинівка — він бачив пекло на власні очі.
Після навчання військовій справі у Великій Британії у 2023 році повернувся на фронт, сповнений сил, віри й рішучості, наче загартований ще міцніше.
Війна стала для нього не вибором, а обов’язком, який він ніс спокійно й гідно. У жовтні 2024 року в районі міста Селідове Покровського району Донецької області отримав тяжке поранення, але Олег не думав про спокій. Лежачи на лікарняному ліжку, щиро вибачався перед побратимами: «Вибачте, хлопці, що ви в окопах, а я тут…» У цьому був весь він. Честь і патріотизм для нього не були порожніми словами — це була його суть. Побратими знали Олега за позивним «Горинич», який став для них символом надійності, сили та витривалості.
Він був добрим і щедрим, умів підтримати, розділити тягар. Безмежно любив свою родину — матусю, тата, сестричку, бабусю, які були його тилом і світлом. Та доля відміряла йому надто короткий шлях…
23 грудня 2025 року поблизу населеного пункту Стінки Краматорського району Донецької області обірвалося життя водія 3 відділення кулеметного взводу 3 БО військової частини А0139, солдата Олега Володимировича Гайди. Вірний військовій присязі до останнього подиху, він виконав свій найвищий обов’язок із останніми словами: «Хлопці, рятуйтесь!» — і в ту ж мить ворожий снаряд влучив прямо в автівку.
За мужність, високі показники бойової підготовки та самовіддане виконання завдань Олег був удостоєний трьох державних нагород, серед яких найважлівіша — почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «Сталевий хрест».
Він пішов, як справжній воїн, як зоря, що згасла на небі, але назавжди залишила світло.
Вічна пам’ять і шана Герою!