«Мамо, а скільки коштує дрон, який знайде тата?..»

Сьогодні — чорний день для всієї Байковецької громади.
День, коли серце стискає від болю, бо навіть через два з половиною роки після страшної дати — 10 березня 2023 року — ми не маємо тіла нашого Героя, але маємо живу пам’ять про нього, його любов до України, його приклад мужності й жертовності.

У селі Лозова відбулася поминальна Служба Божа за загиблим Захисником України Віталієм Німком, під час якої освячено пам’ятник — пам’ятник без тіла, але з великою душею, що відтепер оберігатиме рідну землю і своїх дітей з небес.

Службу очолив отець Ігор Бойчук, священник церкви Святих верховних апостолів Петра і Павла села Лозова.
До спільної молитви долучилися також отець Теодор Мота та отець Володимир Гуменний — душпастирі церков із сіл Гаї-Шевченківські.
Отець Ігор звернувся до громади з глибокими, болючими, але правдивими словами:

«Війною агресор пішов проти Бога. Де є зло — там бунт проти правди. Війна приносить горе і навіть не дає похоронити по-християнськи тіла. За 30 років священничого служіння я вперше служу 9 день, 40 день і річницю в одній Службі Божій. Ми молимося за душу, бо тіло колись воскресне…»

Скільки сьогодні встелено української землі кістками новітніх мучеників — наших Героїв.
Та кожен із них — світло, яке не згасає.
Віталій Німко віддав життя за те, щоб жила Україна, щоб його сини Степан і Володимир мали майбутнє у вільній державі.

Під час служби отець згадав слова маленького синочка Віталія, сказані колись у хвилини дитячого болю:

«Мамо, а скільки коштує дрон, який знайде тата?..»
І тоді вже не залишилося жодного байдужого — плакали всі.

Отець подякував матері Наталії за сина, а дружині Ірині і дітям — за гідність і силу духу, за те, що несуть у серці світлу пам’ять про тата.

Після Служби Божої громада вирушила ходою до цвинтаря, де було освячено пам’ятник Герою.
Там прозвучали слова сільського голови Анатолія Кулика:

«Ворог прийшов, щоб знищити нашу мову, культуру, історію. Але воїн Віталій віддав життя, щоб Україна жила. Ми маємо пам’ятати Героїв не лише в словах, а в справах — у щоденній праці, у нашій мові, у нашій єдності».

Особливо зворушливо пролунали слова дружини Ірини — слова, що стали болючою сповіддю і прикладом сили:

«Мій чоловік пішов, щоб мої діти не воювали. Він міг залишитися вдома, мав хвороби, але сказав: я повинен. Ми два з половиною роки молилися за диво. І сьогодні серце підказало, що душа потребує молитви. Я дякую усім, хто був поруч. Ми не святкували 10 річницю шлюбу разом, але я святкую її з ним — у серці. Я дякую йому за любов. Він був, є і буде поруч».

Такі моменти назавжди залишаються в серці громади.
Бо Герої не вмирають.
Вони живуть у молитвах матерів, у вдячних серцях дітей, у нашій пам’яті й у майбутньому України, за яке віддали життя.

Світла і вічна пам’ять Герою України — Віталію Володимировичу Німку.
Нехай Господь упокоїть його душу, а рідним дарує сили нести цю важку втрату з гідністю та вірою.
Він тепер — вічна сторожа над своїми дітьми, над рідною землею, над усіма нами.