Сьогодні в центрі селища  відбулася чергова мирна акція підтримки зниклих безвісти та полонених, на яку традиційно збираються їх рідні та небайдужі мешканці нашої громади. У ці хвилини всі зупиняються, підтримуючи учасників ходи. Участь в мирній акції взяли участь родини безвісти зниклих, мешканці громади, працівники селищної ради, комунальних установ та окремі депутати селищної ради. Така акція  стає  потужним символом незламної надії, віри та сподівань, обʼєднання  родин зниклих безвісти воїнів. 

Голова Старосинявського осередку ГО «Обʼєднання матерів і дружин Захисників України» Хмельницької області Тетяна Романенко відкрила захід, звернулася до родин безвісти зниклих зі словами підтримки. «Ми чекаємо новин, але добрих новин немає… Ми сподівалися, що кількість портретів на дошці буде зменшуватися, військові, які повертатимуться, зніматимуть їх самі, але, на превеликий жаль,  кількість зниклих безвісти збільшилася до 100 осіб… і  «Алея Надії» поповнюється. Проте всі ми маємо віднайти сили на підтримку  родин захисників і допомогти  кожному пережити хвилювання…» Тетяна Володимирівна розповіла про символи «Алеї Надії» – два прапори на «Алеї Надії» (чорно-білий) символізує  боротьбу за повернення українських військовополонених та зниклих безвісти: біла смуга – це надія на звільнення, свободу, повернення додому та новий початок, а чорна смуга – це символ болю, страждань, скорботи і пам’яті про тих, хто в полоні чи загинув. Це заклик до єдності, що нагадує, що Україна не забуде і не здасться, доки кожен захисник не повернеться.

Синьо-чорний прапор, або біло-чорний, на Алеї Надії символізує пам’ять про українських військовополонених та зниклих безвісти. Чорний колір уособлює полон, втрати, біль, страждання та невизначеність, а білий колір (або блакитний) символізує світло, надію, віру в звільнення та повернення додому, новий початок. Цей символ є закликом не забувати про тих, хто ще не повернувся, і підтримувати їхні родини. 

Священики Мирон Лушней та Миколай Стельмащук прочитали молитву, котру підтримали учасники акції.  У спільній молитві просили повернення всіх зниклих безвісти та тих, що в полоні, до своїх рідних, котрі чекають військових щохвилини. У своїй промові священик Миколай Стельмащук наголошував до єднання та закликав не бути байдужими до родин військовослужбовців та продовжувати допомагати ЗСУ; отець Мирон Лушней подякував місцевій владі (селищній раді) за постійну підтримку родин і сказав, що коли влада йде поруч зі своїм народом і читає молитви, то це значить, що народ поважають і захищають.

Тетяна Володимирівна зачитала імена зниклих безвісти наших земляків.

Рідні військовослужбовців пов’язали стрічки поряд з портретами безвісти зниклих воїнів.

Війна, яка триває дванадцятий рік, четвертий рік повномасштабного вторгнення, продовжує приносити в домівки страшні і тривожні новини… Усі бажають завершення війни, а з її закінченням – миру та спокою вдома. Рідні зниклих безвісти та полонених щиро сподіваються на повернення своїх Героїв додому, підтримують у цьому чеканні один одного, нагадують всім, що не здаються, не втрачають віри.

І кожен із нас, пам’ятаючи про  рашистські злочини, всі сили повинен спрямувати на підтримку наших захисників та піклуванння їхніх родин.

За матеріалами акції