Розроблення та затвердження Національного плану є частиною переговорної позиції Української Сторони до Розділу 31 „Зовнішня політика та політика безпеки і оборони” Кластеру 6 „Зовнішні відносини”.

Зміст Національного плану враховує:

досвід реалізації та результати досліджень, аналіз виконання Національного плану дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 „Жінки, мир, безпекаˮ на період до 2020 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2016 р. № 113 (зі змінами), Національного плану дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 „Жінки, мир, безпекаˮ на період до 2025 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2020 р. № 1544 (зі змінами) (далі – Національний план до 2025 року);

аналіз нових викликів, спричинених повномасштабним вторгненням Російської Федерації в Україну;

результати багатосторонніх консультацій з представниками органів державної влади, установ сектору безпеки і оборони, громадських об’єднань та міжнародних організацій.

Порядок денний „Жінки, мир, безпекаˮ зосереджується на розширенні прав і можливостей жінок і чоловіків у процесах прийняття рішень щодо запобігання конфліктам, реагуванні на безпекові виклики, відновленні країни, забезпеченні принципу гендерної рівності у секторі безпеки і оборони, а також реагуванні на потреби жінок, чоловіків, дівчат і хлопців, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України.

Зросли ризики для безпеки, добробуту, участі у суспільному житті та доступу до послуг для широкого кола жінок і чоловіків, особливо внутрішньо переміщених осіб (далі – ВПО), ветеранів і ветеранок війни, мешканців деокупованих та прифронтових громад, сільської місцевості, жінок і чоловіків похилого віку, з інвалідністю, а також тих, хто самостійно виховує дітей.

Так, результати досліджень впливу безпекових викликів на дівчат і хлопців, жінок і чоловіків з у рахуванням віку, місця проживання, інших соціальних ознак, проведених у 2023 та 2025 роках дослідницькою організацією „Інфо Сапієнсˮ на замовлення Мінсоцполітики та підтримки Структури ООН Жінки в Україні в межах проекту „Розбудова демократичного, мирного та гендерно рівного суспільства в Україні – Фаза ІІˮ, що фінансується Урядом Норвегії (далі – Дослідження впливу безпекових викликів), показали, що за останні 2 роки у 57 відсотків населення відбулися зміни, які суттєво вплинули на матеріальне становище. 40 відсотків жінок і 36 відсотків чоловіків, які проживають на лінії розмежування, втратили роботу, у 25 відсотків додались обов’язки з догляду за членами сім’ї, 10 відсотків чоловіків та 21 відсоток жінок, які мають статус безробітних, працюють неофіційно.

Водночас рівень залученості жінок до стратегічного планування, управління ресурсами, гуманітарного реагування та відновлення залишається низьким, що обмежує ефективність і чутливість політик до потреб різних соціальних груп.

Так, за результатами Дослідження впливу безпекових викликів тільки 28 відсотків населення повністю або скоріше погоджується з тим, що їхні інтереси враховуються при прийнятті рішень у громаді (31 відсоток у 2023 році).

Викликом також є забезпечення системного підходу до реагування на випадки сексуального насильства, пов’язаного зі збройною агресією Російської Федерації проти України (далі – сексуальне насильство, пов’язане зі збройною агресією). Такі випадки були зафіксовані на звільнених тимчасово окупованих територіях України.

За даними Нацсоцслужби у 2024 році до спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб звернулось 365 осіб, з них 217 жінок (59 відсотків). Із загальної кількості постраждалих 234 особи звільнені з полону, переважно цивільні (64 відсотки – жінки), 88 осіб – ВПО, з них 84 відсотків – жінки. З початку 2025 року звернулось 115 осіб (станом на 01.07.2025).

У межах проекту Глобального фонду для тих, хто вижив (Global Fund for Survivors) станом на 01.08.2025 опрацьовано 1208 звернень від постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного зі збройною агресією (819 від чоловіків, 362 від жінок, 27 щодо дітей (20 дівчат та 7 хлопців). Погоджено виплату  репарацій 733 особам (466 чоловікам, 253 жінкам, 14 дітям).

Разом із тим не всі постраждалі від сексуального насильства, пов’язаного зі збройною агресією, готові звернутися за допомогою.

Натомість Дослідження впливу безпекових викликів показало, що 4 відсотки населення (проти 3 відсотків у 2023 році) знають осіб, які постраждали від сексуального насильства, пов’язаного зі збройною агресією. Найбільша частка тих, хто знає про випадки такого насильства, – серед представниць ініціативних жіночих груп (17 відсотків), ВПО (15 відсотків) та ветеранів і ветеранок війни (8 відсотків). Це також може свідчити про високий рівень довіри постраждалих до громадських об’єднань, особливо, які об’єднань жінок / чоловіків, які, постраждали від сексуального насильства, пов’язаного зі збройною агресією.

У листопаді 2024 року прийнято Закон України „Про правовий і соціальний захист осіб, постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного зі збройною агресією Російської Федерації проти України, та невідкладні проміжні репараціїˮ, який набрав чинності 18 червня 2025 р. Водночас міжвідомчі механізми ідентифікації, реагування, супроводу та відновлення постраждалих ще не набули належного рівня узгодженості та інституційного закріплення.

Разом з тим 88 відсотків населення знають, куди можна звернутися у випадку насильства за ознакою статі та/або сексуального насильства, пов’язаного зі збройною агресією, хоча рівень обізнаності з цього питання різних груп населення різна. Так, значно зросла обізнаність ВПО (97 відсотків обізнані), але лише 53 відсотки людей, які проживають на лінії розмежування, знають, куди звертатися за допомогою. Серед місць, куди можуть звернутися постраждалі, респонденти найчастіше вказували поліцію (72 відсотки опитаних чоловіків, 67 відсотків жінок), гарячі лінії (28 відсотків чоловіків, 31 відсоток жінок), спеціальні служби підтримки постраждалих (35 відсотків чоловіків, 30 відсотків жінок). ВПО, волонтери та одинокі батьки частіше за інші групи населення вказували центри допомоги врятованим.

Покращилась обізнаність населення з безпекових питань (73 відсотки населення знають, де розташоване найближче укриття, як викликати рятувальні служби, як діяти при виявленні вибухового пристрою або предмету, схожого на нього, а також підозрілих (забутих) речей у людному місці) (у 2021 році – 32 відсотки). Водночас про розташування найближчого укриття знають лише 54 відсотки осіб віком після 80 років, 63 відсотки осіб з інвалідністю, 64 відсотки представників ромської національної меншини (спільноти). Чоловіки краще, ніж жінки обізнані з алгоритмом дій під час випадкового виявлення вибухового пристрою та підозрілих речей у людному місці (Дослідження впливу безпекових викликів).

Зростає актуальність забезпечення рівної участі жінок у секторі безпеки і оборони, правоохоронної діяльності та процесах відбудови. Попри поступове зростання кількості жінок в установах сектору безпеки і оборони та в системі цивільного захисту населення, зберігається гендерний дисбаланс на керівних посадах, у командних ланках та в органах, які ухвалюють стратегічні рішення щодо безпеки, оборони та відновлення.

Політика відновлення України, включно з регіональними програмами, мають ґрунтуватися на результатах гендерного аналізу, забезпечувати участь жінок в ухваленні рішень, а також забезпечувати врахування потреб жінок та чоловіків у доступі до житла, інфраструктури, працевлаштування, соціальних і медичних послуг.

Додатковим викликом залишається забезпечення належного рівня координації між органами державної влади на центральному та місцевому рівнях та іншими суб’єктами реалізації порядку денного „Жінки, мир, безпекаˮ. Попри певний прогрес у формалізації інституційних механізмів, досі бракує усталених практик координації, єдиної методологічної бази, системи моніторингу і професійної підготовки кадрів на всіх рівнях. Відсутність уніфікованих стандартів та нестача фахової спроможності часто призводять до дублювання функцій, розпорошення відповідальності та зниження ефективності реалізації заходів.

У 2024–2025 роках було проведено комплексне аналітичне дослідження реалізації Національного плану до 2025 року.

Національний план до 2025 року створив умови для системного впровадження резолюції Ради Безпеки ООН 1325 „Жінки, мир, безпекаˮ в Україні.

Основними результатами його реалізації стали:

інституціалізація: у більшості центральних органів виконавчої влади призначені відповідальні особи за виконання Національного плану, розроблено внутрішні плани дій, розширено участь виконавців у координаційних заходах;

локалізація на регіональному рівні: в усіх областях України та м. Києві діють коаліції 1325 „Жінки, мир, безпекаˮ, які об’єднують представників органів державної влади, громадських об’єднань та міжнародних організацій та спільно реалізують заходи Національного плану (далі – Коаліції 1325);

зростання обізнаності: підвищився рівень розуміння актуальності порядку денного „Жінки, мир, безпекаˮ серед фахівців органів державної влади. Це мало позитивний вплив на висвітленні цього питання у публічному просторі.

Виявлені виклики:

недостатня координація: бракує сталих механізмів міжвідомчої координації, що ускладнює узгодження дій органів державної влади та проведення ефективного моніторингу реалізації Національного плану до 2025 року;

фрагментарність і нерівномірність впровадження на регіональному рівні: регіони мають суттєво різні підходи до реалізації завдань. Спостерігається формальна реалізація заходів без забезпечення врахування особливостей регіону та без досягнення практичного результату;

ресурсні: нестача кваліфікованих кадрів, інструментів і фінансових ресурсів для впровадження Національного плану до 2025 року в умовах повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну;

відсутність належної інтеграції у галузеві політики: завдання Національного плану до 2025 року недостатньо узгоджені з пріоритетами в галузях безпеки, оборони, гуманітарної допомоги та відновлення;

труднощі збирання та оброблення даних, а також обмежене їх використання для прийняття рішень і планування діяльності.

Виявлені виклики та проблеми, як організаційного, так і концептуального характеру підкреслили потребу в оновленні підходів до Національного плану. Це передбачає посилення координації, міжвідомчої взаємодії, розширення знань та навичок виконавців Національного плану на всіх рівнях, визначення чітких індикаторів та нових підходів до проведення моніторингу, а також узгодженість з державною політикою в інших сферах та адаптацію до сучасних безпекових викликів.

Основну увагу в Національному плані приділено таким цільовим групам:

особи, які постраждали внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, зокрема:

мешканці деокупованих, тимчасово окупованих та прифронтових територій;

особи, які зазнали матеріальних збитків унаслідок воєнних (бойових) дій і обстрілів;

особи, які отримали поранення чи інші ушкодження здоров’я в районах воєнних (бойових) дій та/або в полоні;

особи, які отримали інвалідність унаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період збройної агресії Російської Федерації проти України;

особи, які постраждали від злочинів, пов’язаних із збройною агресією Російської Федерації проти України, зокрема:

особи, які перебували в полоні, були примусово переміщені або утримувані;

особи, які зазнали катувань або примусових робіт;

особи, які постраждали від сексуального насильства, пов’язаного зі збройною агресією Російської Федерації проти України;

військовослужбовці та працівники сектору безпеки і оборони, які:

брали або беруть участь у заходах з відсічі та стримування збройної агресії;

зазнали поранень, контузій, катувань;

постраждали від сексуального або психологічного насильства, сексуальних домагань;

військовослужбовці, жінки та чоловіки, звільнені з військової служби, ветерани та ветеранки війни, які потребують підтримки у процесі реінтеграції, відновлення здоров’я, реалізації прав;

члени родин військовослужбовців, ветеранів і ветеранок війни, осіб, які загинули або зникли безвісти внаслідок збройної агресії;

жінки та чоловіки, які служать або працюють в установах сектору безпеки і оборони, правоохоронних органах, органах цивільного захисту, а також в органах державної влади і місцевого самоврядування, залучених до питань безпеки, прав людини, відновлення;

особи, які перебувають у вразливому становищі, зокрема:

особи з інвалідністю;

особи похилого віку;

маломобільні групи населення;

батьки і матері, які виховують дітей самостійно;

представники і представниці національних меншин (спільнот);

особи, які ухвалюють рішення у секторі безпеки і оборони, розв’язання конфліктів, формування політики згуртованості та відновлення;

громадські об’єднання, зокрема жіночі, правозахисні організації, організації ветеранів війни, які надають допомогу постраждалим від злочинів, пов’язаних із збройною агресією Російської Федерації проти України, працюють над впровадженням порядку денного „Жінки, мир, безпекаˮ;

волонтери, які надають підтримку постраждалим від збройної агресії Російської Федерації проти України;

надавачі соціальних послуг, соціально-психологічної та медично-психологічної реабілітації, військові психологи, фахівці мобільних бригад;

молодь, у тому числі діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, особи з їх числа.

Заходи Національного плану спрямовані на посилення участі цільових груп у його реалізації, забезпеченні захисту їхніх прав, розширення можливостей і створення інклюзивного безпекового середовища.

Національний план ґрунтується на принципах:

цілісності та узгодженості – інтеграція порядку денного „Жінки, мир, безпекаˮ у державну політику в усіх сферах життєдіяльності суспільства (безпека і оборона, зовнішня політика, охорона здоров’я, соціальний захист, освіта, місцеве самоврядування, правосуддя, відновлення) та узгодженість нормативно-правових актів у відповідних сферах;

інституційної сталості – впровадження заходів для посилення інституційної спроможності органів державної влади на національному та місцевому рівнях реалізовувати Національний план через формалізацію функцій, регулярні навчання, внутрішні механізми координації та включення цілей Національного плану до щорічного планування;

обґрунтованості та доказовості – визначення заходів Національного плану на основі наявної статистичної інформації, адміністративних даних, результатів досліджень, моніторингу, оцінювання, консультацій з організаціями громадянського суспільства, рекомендацій міжнародних організацій;

відкритості та прозорості – публічність процесів реалізації Національного плану, інформування про стан його виконання та забезпечення участі організацій громадянського суспільства у проведенні моніторингу його виконання;

мультисекторальності та міжвідомчої взаємодії – спільна участь органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об’єднань у виконанні Національного плану, забезпечення координації діяльності між рівнями та секторами;

локалізації та субсидіарності – виконання заходів Національного плану на рівні громад та областей з урахуванням регіональних особливостей із забезпеченням повноважень і ресурсів для органів місцевого самоврядування, сприяння створенню регіональних планів дій, формуванню місцевих коаліцій і залученню місцевих ініціатив.

Стратегічні та оперативні цілі, основні завдання, що забезпечують досягнення стратегічних цілей

Оперативна ціль 1.1. Забезпечено міжвідомчу координацію та обмін інформацією між суб’єктами, які працюють у сфері реалізації порядку денного „Жінки, мир, безпекаˮ, на міжнародному, національному та місцевому рівнях 

забезпечення координації зусиль партнерів з розвитку щодо наскрізного врахування гендерного підходу у процесах відновлення.

Оперативна ціль 1.2. Посилено спроможність сектору безпеки і оборони у забезпеченні рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та реалізації порядку денного „Жінки, мир, безпекаˮ

забезпечення інституційної спроможності сектору безпеки і оборони у дотриманні рівних прав та можливостей жінок та чоловіків;

забезпечення запобігання та своєчасного реагування на випадки дискримінації, насильства за ознакою статі та сексуальних домагань на робочому місці / місці служби в секторі безпеки і оборони;

проведення моніторингу забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків у секторі безпеки і оборони, у тому числі щодо забезпечення відповідності інфраструктурних умов та матеріально-технічного забезпечення потребам жінок та чоловіків, які проходять службу або працюють у секторі безпеки і оборони.

забезпечення ідентифікації загроз безпеці, запобігання таким загрозам, реагування на потенційні виклики відповідно до принципу забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків;

запобігання усім формам насильства з використанням зброї;

забезпечення безпеки населення у територіальних громадах з врахуванням потреб різних категорій жінок і чоловіків.

Завдання:

зміцнення інституційної спроможності органів державної влади, операторів протимінної діяльності та зацікавлених сторін щодо системного впровадження гендерно-чутливого підходу у сфері протимінної діяльності і гуманітарного розмінування;

інтеграція принципів гендерної рівності та соціальної інклюзії у процеси оцінки ризиків і планування протимінної діяльності з метою врахування різних потреб, вразливостей і ролей жінок, чоловіків, дівчат і хлопців;

формування навичок населення і діяльності територіальних громад у сфері безпеки, з фокусом на виявлення, запобігання та реагування на ризики, пов’язані з мінною небезпекою та вибухонебезпечними залишками війни, із забезпеченням доступності, інклюзивності та участі жінок;

формування навичок у жінок і чоловіків, хлопців і дівчат з ідентифікації безпекових викликів, запобігання таким викликам, реагування на них.

Оперативна ціль 3.1. Покращено якість життя різних груп жінок і чоловіків та забезпечено соціальну згуртованість, стабільність та розвиток людського потенціалу

Завдання:

створення умов для розширення участі молоді у впровадженні порядку денного „Жінки, мир, безпекаˮ та повоєнній відбудові країни;

покращення функціонування ринку праці;

впровадження інтеграційних заходів для соціальної згуртованості різних груп жінок та чоловіків.

Завдання:

сприяти залученню жінок до процесів повоєнного відновлення у сфері сільського господарства та продовольчої безпеки, забезпечивши рівний доступ до земельних, фінансових, освітніх ресурсів і державних програм підтримки;

впровадження програм укріплення психічного здоров’я для осіб, які працюють в органах державної влади, місцевого самоврядування, секторі безпеки і оброни;

формування інклюзивної культури памʼяті про постраждалих, загиблих та воєнні злочини, як важливого елементу відновлення та соціальної згуртованості.

Завдання:

зміцнення міжвідомчої координації та партнерства між органами державної влади, громадянським суспільством і міжнародними партнерами для ефективного запобігання та реагування на та інші воєнні злочини.

Оперативна ціль 4.2. Забезпечено надання своєчасної, ефективної комплексної допомоги та репарацій особам, які постраждали від сексуального насильства, пов’язаного зі збройною агресією, та воєнних злочинів з урахуванням потреб різних категорій жінок та чоловіків, дівчат та хлопців

забезпечення надання спеціалізованої допомоги постраждалим від сексуального насильства, пов’язаного зі збройною агресією, та незаконного позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України  на рівні громади;

запровадження комплексного, ефективного та орієнтованого на постраждалих механізму надання репарацій / невідкладних проміжних репарацій та відшкодування збитків, втрат чи шкоди, що завдані агресією Російської Федерації проти України, до Реєстру збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України;

посилення економічної стійкості осіб, які постраждали внаслідок воєнних дій, у тому числі від сексуального насильства, пов’язаного зі збройною агресією.

Завдання:

забезпечення високого рівня знань та навичок фахівців, які працюють з особами, які постраждали від сексуального насильства, пов’язаного зі збройною агресією,  та інших воєнних злочинів;

впровадження в правоохоронних органах та органах кримінальної юстиції потерпілоцентричну систему роботи з особами, потерпілими від сексуального насильства, пов’язаного зі збройною агресією, та інших воєнних злочинів;

розроблення механізмів визнання та надання допомоги дітям, народженим унаслідок сексуального насильства, пов’язаного зі збройною агресією, з урахуванням віку, інтересів дитини та недопущення стигматизації;

підвищення професійної стійкості надавачів послуг із запобігання та протидії сексуальному насильству, пов’язаному зі збройною агресією.

Оперативна ціль 4.4 Підвищено інформування про сексуальне насильство, пов’язане зі збройною агресією, та обізнаність постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного зі збройною агресією, щодо звернення за допомогою та доступу до правосуддя

підвищення обізнаності українців та українок про запроваджений механізм надання репарацій постраждалим від сексуального насильства, пов’язаного зі збройною агресією та Реєстр збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України.

Реалізація плану заходів з виконання Національного плану створить умови для рівної участі жінок і чоловіків у секторі безпеки і оборони, в процесах ухвалення рішень на всіх рівнях, забезпечення реагування на зумовлені війною потреби різних груп жінок, чоловіків, дівчат і хлопців та залучення їх досвіду до формування та реалізації державної політики, протидії сексуальному насильству, пов’язаному зі збройною агресією Російської Федерації проти України, підвищення стійкості держави до безпекових загроз завдяки ширшій участі жінок і чоловіків у заходах безпеки, оборони, відновлення та захисту населення.

Порядок проведення моніторингу, оцінки результатів реалізації Національного плану та звітування

плану заходів з виконання Національного плану, за підсумками року (додаток 1);

стратегічних цілей Національного плану за результатами кожного року його виконання (додаток 2).

У ході моніторингу виконавці Національного плану проводять аналіз:

поточного стану виконання плану заходів, включаючи аналіз значень показників, відхилень від цільових орієнтирів і причин таких відхилень,

основних досягнень за звітний період,

основних проблем у виконанні завдань і заходів Національного плану.

За результатами аналізу готуються пропозиції щодо вирішення проблемних питань.

Інформація надається Нацсоцслужбі для узагальнення та подання Мінсоцполітики.

аналізу впливу виконання Національного плану на становище цільових груп;

оцінки досягнення ключових показників щодо загальної мети та причин їх можливого відхилення;

оцінки логічності та ефективності застосованих інструментів реалізації Національного плану, а також необхідності їх продовження або перегляду;

вивчення думки цільових груп щодо результатів реалізації Національного плану.

проведення періодичних (раз на два роки) досліджень впливу безпекових викликів на дівчат і хлопців, жінок і чоловіків з урахуванням віку, місця проживання, інших соціальних ознак;

регулярного заслуховування питань щодо виконання Національного плану на національному, місцевому і регіональному рівнях за участю його виконавців, у тому числі Коаліцій 1325.

За результатами реалізації Національного плану готується аналітична доповідь про його виконання.

Забезпечується регулярна участь громадських об’єднань у підготовці звітів та моніторингу виконання Національного плану.

_________________________