Навічно в строю: кропивничани віддали останню шану землякам-Героям

Жорстока війна обпалює душі й серця, безжально забираючи найкращих синів і доньок України. Сьогодні, 22 січня, Кропивницький знову прощався із земляками-Героями: солдатом Антоном Мельником, молодшим сержантом Михайлом Зав’яловим, сержантом Антоном Карпенком, солдатом Віталієм Деревянком.
Ми схиляємо голови перед подвигом українських Воїнів і віддаємо шану їхній мужності, відвазі та вірності країні і своєму народу.
Антон Мельник народився 13 серпня 1987 року в Кропивницькому. Навчався у загальноосвітній школі № 8. З дитинства був активним і цілеспрямованим — захоплювався спортом, займався східними єдиноборствами та футболом, мав сильний характер і прагнення до саморозвитку.
Після закінчення школи навчався в нині Кропивницькому будівельному фаховому коледжі, де здобув кваліфікацію техніка теплового господарства. Тривалий час працював оператором на Придніпровському олійноекстракційному заводі, зарекомендувавши себе відповідальним, сумлінним і надійним працівником.
Від початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, вже у травні 2022 року Антон Мельник добровільно став на захист Батьківщини. Проходив службу у складі 57-ї окремої мотопіхотної бригади. Із 2025 року служив у 1-му окремому штурмовому полку Збройних сил України, відомому також як підрозділ «Вовки Да Вінчі» на посаді водія кулеметного взводу роти вогневої підтримки 3-го штурмового батальйону. За час служби брав участь у бойових діях на Донецькому, Миколаївському та Запорізькому напрямках. Мав статус ветерана війни – учасника бойових, неодноразово відзначався командуванням за сумлінне виконання службових обов’язків, мужність і відданість присязі.
Солдат Антон Мельник з позивним «ТОХА» загинув 13 січня 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Тернувате Запорізької області, до останнього подиху залишаючись вірним своєму обов’язку та побратимам.
У пам’яті рідних, друзів і товаришів по службі Антон Мельник назавжди залишиться світлою, щирою людиною — вірним другом і надійним побратимом, люблячим чоловіком і батьком, турботливим сином. Він був життєрадісним, енергійним, позитивним, захоплювався риболовлею, мав багато друзів і щиро любив життя.
Михайло Зав’ялов народився 25 травня 1987 року в селі Бризгалове Володимирської області. Ще в дитинстві разом із батьками переїхав до України, оселився в селі Плисове Лозівського району Харківської області, де навчався та закінчив школу.
Працював Михайло електрозварювальником, обіймав посаду монтажника металевих та залізобетонних конструкцій у компанії «Оскар Метал», брав участь у будівництві великих зернових сховищ, був знаним як сумлінний, працьовитий і відповідальний фахівець.
Із початком повномасштабної війни Михайло як внутрішньо переміщена особа переїхав до села Гарманівка Компаніївської територіальної громади та відразу став на захист України.
У травні 2022 року він приєднався до лав Збройних Сил України. Проходив службу на Донецькому напрямку. За час бойових дій Михайло Зав’ялов отримав три поранення та контузію, пройшов тривале лікування, однак після відновлення знову повернувся до строю, залишаючись вірним військовій присязі та обраному шляху. Служив на посаді водія-електрика механізованого батальйону, мав статус ветерана війни — учасника бойових дій, був нагороджений відзнакою Міністра оборони України «За поранення», неодноразово відзначався командуванням частини за сумлінну службу, витримку та мужність.
Молодший сержант Михайло Зав’ялов загинув 14 січня 2026 року в районі населеного пункту Новоандріївка Краматорського району Донецької області, віддавши своє життя за свободу та незалежність України.
У пам’яті всіх, хто знав Михайла, він назавжди залишиться спокійною, доброю та щирою людиною. Навіть перебуваючи на лікуванні, Михайло знаходив сили підтримувати інших, допомагати побратимам, не втрачав віри й людяності, завжди залишався відкритим і небайдужим.
Антон Карпенко народився 12 грудня 1986 року в Кропивницькому. Навчався у загальноосвітній школі № 32. Після її закінчення пройшов строкову службу у лавах Збройних Сил України.
Свою трудову діяльність розпочав токарем у ТОВ СТФ «Астра». Згодом пов’язав життя зі службою в органах внутрішніх справ у системі виконання покарань.
Із 2014 року Антон Карпенко брав безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, захищаючи суверенітет і безпеку України. Мав статус учасника бойових дій, за відданість службі був відзначений нагородою Начальника Генерального штабу Збройних Сил України «Учасник АТО».
Від початку повномасштабного вторгнення Антон знову добровільно став до лав Збройних Сил України. Проходив службу командиром відділення, взводу протитанкових ракетних комплексів, загону спеціальних операцій 4-го окремого полку Сил спеціальних операцій «Рейнджер».
У підрозділі його знали як людину, на яку можна покластися в найскладніших ситуаціях — він умів зберігати спокій, приймати виважені рішення та дбати не лише про виконання завдання, а й про безпеку побратимів.
За виявлені мужність і самовідданість був нагороджений почесною відзнакою Головнокомандувача Збройних Сил України — нагрудним знаком «Золотий хрест», відзнакою Кіровоградської обласної ради «За мужність і відвагу».
Серце сержанта Антона Карпенка зупинилося 15 січня 2026 року. Він пішов із життя, до останнього залишаючись вірним військовій присязі та своєму обов’язку.
Антон Карпенко був життєрадісною, відкритою до спілкування людиною, уважною до інших, здатною підтримати у важку хвилину й поділитися теплом. Добрий і щирий, він умів знаходити спільну мову з людьми та залишав по собі світле враження.
Віталій Деревянко народився 01 серпня 1976 року в місті Сиктивкар Республіки Комі.
Після проходження строкової військової служби у 1996 році Віталій переїхав на постійне місце проживання в Україну, до міста Кропивницького, яке згодом стало для нього рідним домом.
Усе своє трудове життя він присвятив роботі водієм. Працював на сільськогосподарських машинах і вантажних автомобілях, добре розбирався в механіці та вмів ремонтувати транспорт практично з нуля. Працював Віталій на різних підприємствах, тривалий час — у Дендропарку. Був справжнім професіоналом своєї справи, якого цінували і поважали колеги.
На початок повномасштабної війни Віталій перебував за кордоном, у Республіці Болгарія, де працював. Однак, не залишився осторонь — повернувся додому, і добровільно став на захист Батьківщини.
У листопаді 2024 року Віталій Деревянко уклав контракт на військову службу та був зарахований до військової частини А5058. Проходив службу водієм відділення взводу охорони. Виконував бойові завдання, захищаючи українську землю від ворога зоні бойових дій в Харківській області.
Солдат Віталій Деревянко загинув 12 січня 2026 року поблизу населеного пункту Стариця Харківської області, проявивши справжню мужність, закривши собою молодшого побратима під час прямої атаки ворожого дрону.
У житті Віталій Деревянко був людиною високих моральних принципів — чесним, справедливим, відкритим і щирим. Завжди усміхнений і позитивний, він умів підтримати, підбадьорити, знайти потрібні слова, допомогти ділом і добрим ставленням. Віталій не любив гучних слів, але завжди був поруч, коли комусь потрібна була допомога.
Для своїх дітей та дружини він був найкращим турботливим люблячим батьком і чоловіком, надійною опорою та підтримкою, для рідних і друзів — людиною з великим серцем.
Наші захисники і захисниці – мов янголи-охоронці. Вони завжди залишаються поруч — у наших серцях, у наших спогадах, у кожному дні. Вони дарують світло віри, силу духу та приклад безмежної любові до своєї землі.
І доки живе вдячність Героям у наших серцях — житиме Україна!
Схилимо голови й вшануємо пам’ять наших Героїв-захисників хвилиною мовчання.
Слава їм! Вічна і світла шана!