Найстрашніше — згадувати ті дні, які назавжди змінили життя.

Щоб дізнатися одну з історій трагічних подій 21 жовтня, коли Новгород-Сіверський зазнав масованого обстрілу, ми поспілкувалися з Віктором Шевченко. Унаслідок влучання було знищено їхній будинок, його дружина отримала поранення, а сусідка — Тамара Кудлай — загинула.
На момент удару Віктор перебував не вдома:

«Коли стався перший поруч “прильот”, дружина була на кухні — пила чай. Від вибухової хвилі двері, що були зачинені на “щипок”, відчинилися разом із замком. Тоді вона зрозуміла, що відбувається, і забігла до спальні, щоб одягнутися тепліше. Встигла тільки кинути в коридор “тривожну” сумку — і в цей момент прилетіло в будинок. Почало все розвалюватися, сипатися стеля. Усе було загіпсовано, тож кімнату огорнув білий пил. Потім загорівся будинок. Вона кликала сусідку, яка жила через стінку: “Тамаро, Тамаро!”, — але відповіді не було. Дружина задкувала до коридору, все вже палало. На щастя, їй вдалося вибратися — хоч одяг і обгорів. Коли вона вийшла надвір, побачила, що сарай поруч уже горить, бо був повний дров. Вона хотіла туди йти, але через сильне полум’я розвернулася і швидко пішла до виходу. Тоді підбіг сусід, забрав її, і вони сховалися у підвалі в сусідів. Вона вся була чорна, у обгорілому одязі.

Дякуємо Євгену Красногору — він відвіз її до лікарні. Там дружину оглянули, вмили і направили до Чернігова, де надали першу допомогу та зашили рани. У неї в правому плечі стояла пластина після старої травми — перелому ключиці. Коли будинок завалився, пластину змістило. Тепер її мають вийняти і поставити три нові — а це, самі розумієте, дуже дорого.

Нині від будинку лишилися лише руїни — цегла, дрова, уламки. Усе, що наживали понад 40 років, зникло за одну хвилину».

На запитання про стан дружини Віктор відповідає:

«Тримається спокійно. Про пожежу стараємося не говорити. Донька зараз поруч із нею».

Також він згадує:

«Коли влучили в будинок, стіна між нашими половинами впала. Донька сусідки встигла вилізти через вікно нашої частини, а сама жінка — ні. Вона не дісталася буквально метра…».

Нині чоловік тимчасово живе у свахи. Проте, завдяки міському голові Людмилі Ткаченко, йому надали кімнату в гуртожитку медичного коледжу. Віктор розповідає, що планує облаштуватися там після повернення дружини з лікування.

Сьогодні родина Шевченків переживає важкі часи — залишилися без житла, з втратами та травмами.

Просимо всіх небайдужих підтримати їх у цей складний період.

Навіть найменша допомога — це великий крок до відновлення віри та дому.