Невгамовний біль громади
Сьогодні над нашою громадою схилилося небо. Ми попрощалися з нашим земляком, відважним воїном, жителем Новоархангельська Петровим Романом Юрійовичем, який віддав найдорожче — своє життя за Україну, за наше мирне і незалежне майбутнє.
На колінах і з квітами люди проводжали Захисника в останню путь. Незважаючи на холодну сніжну днину віддати шану полеглому прийшло багато вдячних односельців. У скорботі схилили голови рідні та близькі, представники Новоархангельської селищної ради, військовослужбовці, однокласники, сусіди, друзі, знайомі.
Настоятель Свято-Володимирівського храму (селище Новоархангельськ) митрофорний протоієрей Ілля Сович, настоятель Свято-Миколаївського храму (с. Торговиця) протоієрей Василій Палюга, настоятель Свято-Покровського храму (с. Тишківка) протоієрей Іоанн Киритів провели обряд відспівування загиблого.
Поховали нашого земляка 29 грудня 2025 року на кладовищі в районі ПСП «Лан», де за час війни з’явилася ціла Алея Героїв.
Новоархангельський селищний голова Юрій Павлович ШАМАНОВСЬКИЙ розповів про життєвий і бойовий шлях полеглого.
Народився Петров Роман Юрійович в селищі Новоархангельськ 3 жовтня 1976 року. Закінчив Новоархангельську загальноосвітню школу №2. Навчався в Кіровоградському професійно-технічному училищі, де здобув професію електрика. Багато дітей вибирають професію батьків, бо бачать їхню роботу змалечку і розуміють її суть. Так само і Роман Юрійович: обираючи трудову стежину пішов по стопам батька Юрія Івановича Петрова, який працював енергетиком в Новоархангельському районі електричних мереж.
Після закінчення ПТУ наш земляк служив матросом на Чорноморському флоті. Повернувшись додому, займався різною трудовою діяльністю: працював в побуткомбінаті майстром по ремонту теле- і радіотехніки, електриком на Сабівському гранітному кар’єрі, в Новоархангельському СТО, де також трудився за спеціальністю.
Він був спокійною, врівноваженою, товариською людиною. На всіх ділянка роботи вирізнявся старанністю, працелюбністю, відповідальністю. Працював електриком, а у вільний час давав друге життя побутовим, і теле- радіоприладам. Це була його улюблена справа.
Свого часу Роман Юрійович створив сім’ю. З дружиною Наталією Сергіївною мали свій будинок, будували плани на майбутнє, які здавалися непохитними.
Він був звичайним чоловіком із нашого селища, але у вирішальний момент став справжнім Героєм. Коли Батьківщина покликала, наш земляк не вагаючись став на її захист. 16 січня 2023 року Роман Юрійович поповнив лави Збройних Сил України. Служив механіком-водієм танка, пройшов найгарячіші точки фронту, не раз рятуючи свій екіпаж завдяки майстерному маневруванню. Був душею свого екіпажу, людиною, на яку завжди можна було покластися.
За важкими воєнними буднями ніколи не забував про рідних, адже саме думки про них давали сили триматися навіть у найзапекліших боях.
Загинув Роман Юрійович 21 грудня 2025 року в районі населеного пункту Осоївка Сумської області. Він поповнив ряди Небесного легіону в 49 років.
Зі словами скорботи до присутніх звернулися представник третього відділу Голованівського територіального районного центру комплектації та соціальної підтримки капітан Вадим Віталійович Чорний, отець Ілля Сович та побратим Сергій. Вадим Віталійович Чорний висловив рідним співчуття від Збройних Сил України і Міністерства оборони України. Ставши на одне коліно він, від імені Президента України — Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, вручив дружині Захисника Державний Прапор України, який почесна варта зняла з труни її чоловіка. Це синьо-жовте знамено символізує державу, якій Роман Юрійович служив вірно і до кінця. На честь нашого земляка пролунав трикратний стрілецький салют.
У полеглого залишилися дружина Наталія Сергіївна, сестри Ольга Юріївна і Валентина Юріївна з сім’ями, племінники.
Для рідних Роман Юрійович був дбайливим чоловіком, братом і дядьком, для друзів — надійним товаришем, для побратимів — тим, хто не зраджує, не відступає, не кидає у біді. Для всієї нашої громади він назавжди залишиться прикладом мужності, честі та безмежної любові до рідної землі.
Немає таких слів, які могли б зменшити біль цієї втрати. Сьогодні плаче не лише родина — плаче вся громада. Ім’я Петрова Романа Юрійовича буде вписане в історію нашого територіального об’єднання, а його подвиг житиме в нашій пам’яті та серцях.
Всією громадою та Україною низько вклоняємося родині нашого Героя. Ми розділяємо з вами це страшне горе.
Нехай Господь прийме світлу душу незламного воїна в Царстві Небесному, а нам дасть сили бути гідними його подвигу.

Вічна слава і вічна пам’ять Герою Петрову Роману Юрійовичу.
Слава Україні!
Героям слава!