Недільний вечір, погода для прогулянок не надто, тож є надія, що цей допис прочитає чимало ємільчинців, а надто ті, хто й спонукав до написання вражень від.
Чому саме ємільчинців?
Бо все, що в селищі і добре робимо, і плюндруємо – то не з сіл до нас приїжджають витворяти, а тільки ми самі, місцеві.
Тож.
Учора біля пам’ятного знаку жертвам Голодоморів відбувся жалобний захід.
Те, що замість сотень і сотень людей, таких активних у соціальних мережах, на попередньо оголошену подію знову їх прийшло жменька – це для нас звичне явище. На жаль.
Біда в іншому.
Вдруге з 2019 року, відколи встановили Знак, комусь знову дуже знадобився металевий колосок.
Щоправда, як і вперше, метал не піддався вандалу чи щось інше завадило.
Колос зігнуто, вивернуто на тильний бік Знаку.
Їй-богу, серце від того видовища стискається!
Звісно, це не справа рук малих бешкетників – сили не стане.
То дорослий дикар.
Чи ж забагатієш?
Чи просто мізків нема?

Сьогодні у нас спільна біда, від якої, здавалося б, навіть безсердечній людині мусило б додатись хоч трохи принаймні емпатії, але знову – на жаль.

І наостанок.
Це добре, що хтось до жалобної дати прикрасив паперовими колосками кілька дерев біля пам’ятного знаку.
Проте наступного разу, будь ласка, не треба натягувати паперовий колос на металеві колоски, таким чином ховаючи їх, адже металеві є частиною композиції Знаку.