День пам’яті захисників: заходи та всеукраїнський забіг
27.08.2025
Сніжний зимовий час – коли ми вшановуємо народження, хрещення Ісуса Христа, який вказав нам шлях любові й служіння, шлях активної життєвої позиції, шлях протиставлення злу. Шлях Лицаря… Саме таким Лицарем був наш земляк – Юрій Підгайний з села Заланів.
У день Артистратига Михаїла, 8 листопада 2025 року, небесне військо поповнилось ще одним воїном Світла – Юрієм Підгайним. Того дня командир екіпажу безпілотних літальних комплексів – командир відділення Юрій прийняв свій останній бій. Загинув, виконуючи бойове завдання, внаслідок удару ворожого дрона на Покровському напрямку. Донедавна вважався зниклилим безвісти. Дотепер натягнута струна невідомості, болючого очікування для рідних обірвалася: Юрій повертається до рідного села.
Зі слів найрідніших дізнаємося, що Юрій Миколайович Підгайний народився 6 травня 1991 року в с. Заланів. З 1 вересня 1997 року до 2006 року навчався в Заланівській загальноосвітній школі І – ІІ ступенів. Ще з дитинства хлопець вирізнявся з-поміж однолітків: ріс цікавим, допитливим, надзвичайно спостережливим, його світ був повен відкриттів. Завдяки доброті та щирості характеру, Юрчик (так називали його) мав багато друзів, які згадують його надійність, відповідальність та готовність прийти на допомогу. Освіту здобув у Бурштинському енергетичному фаховому коледжі Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. З 2014 року працював у Києві на підприємстві з виготовлення меблів.
Понад усе любив та цінував свою сім’ю — батьків та сестру. Він був їхньою опорою, помічником у всіх справах і завжди ставив їхні потреби вище за власні. Любов до рідних була його найсильнішим оберегом. Практикуючий християнин – який рішення приймав у молитві, в любові до Бога, родини й своєї Батьківщини.
«Золоті руки» – кажуть про таких людей. Талановитий столяр, який перетворював звичайне дерево на витвори мистецтва. У нього були руки майстра-творця, кожен виріб якого ніс у собі тепло душі та бездоганну якість, стаючи його маленьким рукотворним спадком. На роботі його цінували й поважали за професіоналізм, чесність та неперевершену майстерність.
А ще серце Юрія належало землі, його пристрастю був сад. Він обожнював доглядати за рослинами, найбільше за деревами, даруючи життя та красу всьому, що навколо.
1 червня 2024 року стає на захист України, починає нову сторінку свого життя у боротьбі із загарбниками. Молодший сержант проходить військову службу в 152 окремій єгерській бригаді: 2 рота, батальйон безпілотних систем. Служив на Покровському напрямку, де у вересні 2024 року отримав перше поранення. Згодом 2025 року виконував свій військовий обов’язок на Курському напрямку. Там, у лютому 2025 року був поранений вдруге. Госпіталі, реабілітація. Повернення знову на Покровський напрямок.
На жаль, життя молодого чоловіка, який так і не встиг створити сім’ю, мало б ще багато років дарувати добро та радість, трагічно обірвав ворожий дрон.
Юрій був не просто захисником, він був осердям світла та добра навіть на війні. Де здається немає цьому місця. Як сказали його побратими: «таких світлих людей на війні майже не має». В його особистості поєдналися неймовірна внутрішня сила, яку живила глибока віра в Бога, та безмежна людяність. Він завжди був взірцем доброти, мудрості та чистоти помислів, а молитва давала йому натхнення і стійкість боротися за правду. Воїн Христовий, котрий виконуючи заповіт Спасителя «себе зречеться, візьме щодня на себе хрест свій» і йде Його шляхом. Зректися себе й віддати себе Богові – це справа не для слабких, а дорога для тих, хто хоче виконати Божий промисел щодо свого життя.
У день Артистратига Михаїла, 8 листопада 2025 року, небесне військо поповнилось ще одним воїном Світла – Юрієм Підгайним. Того дня командир екіпажу безпілотних літальних комплексів – командир відділення Юрій прийняв свій останній бій. Загинув, виконуючи бойове завдання, внаслідок удару ворожого дрона на Покровському напрямку. Донедавна вважався зниклилим безвісти. Дотепер натягнута струна невідомості, болючого очікування для рідних обірвалася: Юрій повертається до рідного села.
Зі слів найрідніших дізнаємося, що Юрій Миколайович Підгайний народився 6 травня 1991 року в с. Заланів. З 1 вересня 1997 року до 2006 року навчався в Заланівській загальноосвітній школі І – ІІ ступенів. Ще з дитинства хлопець вирізнявся з-поміж однолітків: ріс цікавим, допитливим, надзвичайно спостережливим, його світ був повен відкриттів. Завдяки доброті та щирості характеру, Юрчик (так називали його) мав багато друзів, які згадують його надійність, відповідальність та готовність прийти на допомогу. Освіту здобув у Бурштинському енергетичному фаховому коледжі Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. З 2014 року працював у Києві на підприємстві з виготовлення меблів.
Понад усе любив та цінував свою сім’ю — батьків та сестру. Він був їхньою опорою, помічником у всіх справах і завжди ставив їхні потреби вище за власні. Любов до рідних була його найсильнішим оберегом. Практикуючий християнин – який рішення приймав у молитві, в любові до Бога, родини й своєї Батьківщини.
«Золоті руки» – кажуть про таких людей. Талановитий столяр, який перетворював звичайне дерево на витвори мистецтва. У нього були руки майстра-творця, кожен виріб якого ніс у собі тепло душі та бездоганну якість, стаючи його маленьким рукотворним спадком. На роботі його цінували й поважали за професіоналізм, чесність та неперевершену майстерність.
А ще серце Юрія належало землі, його пристрастю був сад. Він обожнював доглядати за рослинами, найбільше за деревами, даруючи життя та красу всьому, що навколо.
1 червня 2024 року стає на захист України, починає нову сторінку свого життя у боротьбі із загарбниками. Молодший сержант проходить військову службу в 152 окремій єгерській бригаді: 2 рота, батальйон безпілотних систем. Служив на Покровському напрямку, де у вересні 2024 року отримав перше поранення. Згодом 2025 року виконував свій військовий обов’язок на Курському напрямку. Там, у лютому 2025 року був поранений вдруге. Госпіталі, реабілітація. Повернення знову на Покровський напрямок.
На жаль, життя молодого чоловіка, який так і не встиг створити сім’ю, мало б ще багато років дарувати добро та радість, трагічно обірвав ворожий дрон.
Юрій був не просто захисником, він був осердям світла та добра навіть на війні. Де здається немає цьому місця. Як сказали його побратими: «таких світлих людей на війні майже не має». В його особистості поєдналися неймовірна внутрішня сила, яку живила глибока віра в Бога, та безмежна людяність. Він завжди був взірцем доброти, мудрості та чистоти помислів, а молитва давала йому натхнення і стійкість боротися за правду. Воїн Христовий, котрий виконуючи заповіт Спасителя «себе зречеться, візьме щодня на себе хрест свій» і йде Його шляхом. Зректися себе й віддати себе Богові – це справа не для слабких, а дорога для тих, хто хоче виконати Божий промисел щодо свого життя.
Шановна родино, Рогатинська міська рада поділяє ваше горе. Це непоправна втрата для батьків, сестри, родичів та односельців. Щирі співчуття родині та побратимам Героя. …
Нехай Господь полегшить тягар болю.
Про прибуття траурного кортежу із загиблим воїном Юрієм Підгайним до міста Рогатина буде повідомлено згодом.