ОТЕЦЬ ОМЕЛЯН КОВЧ: ПАТРІОТИЗМ І ЖЕРТОВНІСТЬ ЗАРАДИ ПРОДОВЖЕННЯ ЖИТТЯ
«Я – священник і мушу боротись за порятунок людей, це мій фронт».
Ця фраза належить людині постать і вчинки якої стали легендою не лише для українців, а й для інших націй та народів.
Омелян КОВЧ – греко-католицький священик, але в першу чергу Людина, яка служить взірцем для усіх поколінь. Він був патріотом та відданим служінню Богові, а його віра залишалась незламною навіть у найскладніших життєвих ситуаціях.
Отець Омелян Ковч не лише брав участь у визвольних змаганнях українського народу, але й відстоював гідність українців перед польською владою у непрості тридцяті роки та у короткий період більшовицької окупації 1939–1941 років, рятував євреїв в часи Другої світової війни. Донедавна це прізвище українцям нічого не говорило, воно було забуте, знищене фашистським та комуністичним режимами. Всьому світові священик Омелян Ковч став відомим після того, як у 2001 році Папа Римський Іван Павло ІІ під час своєї подорожі в Україну, у Львові проголосив його блаженним мучеником.
Його відданість духовному покликанню, безмежна жертовність заради порятунку життя інших людей вражають. В концтаборі Майданек отець Ковч продовжував із честю виконувати свою душпастирську місію, вважаючи її даром Провидіння.
Отець Омелян був настільки жертовним і безкорисливим, що коштом власного життя виявляв солідарність з тими людьми, які були позбавлені прав, людської гідності. У листах, надісланих рідним, він, батько п’ятьох дітей, яких виховував сам після смерті дружини, просив не докладати жодних зусиль для його звільнення. Отець Ковч був переконаний, що табір є місцем, де він хоче залишитися для виконання своїх священницьких обов’язків.
“Я розумію, що стараєтеся про моє визволення. Але я прошу вас не робити нічого в цій справі. Учора вони вбили тут 50 чоловік. Якщо я не буду тут, то хто допоможе їм перейти ці страждання?… Вони підуть шляхом до Вічності з усіма своїми гріхами і зневірою, які приведуть їх у пекло. А зараз вони йдуть на смерть із високо піднятими головами, залишивши позаду всі гріхи.
Я дякую Богові за Його доброту до мене. Окрім неба, це єдине місце, де я хотів би перебувати. Тут ми всі рівні – поляки, євреї, українці, росіяни, латиші, естонці. З усіх присутніх я тут одинокий священик…Тут я бачу Бога, Який єдиний та однаковий для всіх, незалежно від релігійних відмінностей, що існують між нами. Можливо, наші Церкви різні, але в усіх них царює той же великий Всемогутній Бог. Коли я відправляю Службу Божу, всі вони разом моляться. Моляться різними мовами, але чи Бог не розуміє усіх мов? Вони вмирають по-різному, а я допомагаю їм переходити цей місток у вічність. Хіба це не благословення? Хіба це не є найвеличніший вінець, який Господь міг покласти на мою голову? Саме так! Дякую Богові тисячу разів на день за те, що Він послав мене сюди. Я не смію просити Його про щось більше. Не турбуйтеся про мене – радійте зі мною!”
На долю отця Омеляна Ковча випали важкі випробування на тлі драматичних подій української історії та державотворення. Був капеланом Української галицької армії. Згодом арештований та відправлений до польського концентраційного табору. Після звільнення, протягом 20 років жив у Перемишлянах, очолив парафію міста.
На той час Перемишляни були містечком трьох національностей — української, польської, єврейської. Отець Ковч доклав чималих зусиль, аби допомогти українцям самоідентифікуватися: він залучив кошти на відбудову храму, за його ініціативою споруджені читальня «Просвіти» і селянський кооператив. Завдяки його активній діяльності у Перемишлянах швидко розвивалось релігійне та культурне життя української громади: під його патронатом були створені гуртки, хори, студентські організації. Незважаючи на те, що мав своїх шестеро дітей, з великою любов’ю опікувався бідними, підтримував безхатченків та малих сиріт, батьки яких загинули під час Першої світової війни. У домі священика здійснювалися не лише молитовні обряди, а й готувалася та роздавалася їжа для усіх стражденних та голодних парафіян.
Під час німецької окупації рятував євреїв. Позиція отця Омеляна не подобалася гестапівцям, адже у своїх проповідях священник відкрито засуджував злодіяння нацистів, вимагаючи від українців не погоджуватися на співпрацю та берегти людську гідність. Виявом особистої мужності Омеляна Ковча було укривання євреїв, особливо дітей. Урятувати їх від неминучої загибелі допомагали сфальшовані свідоцтва про хрещення, що присипляли пильність нацистів та поліцаїв. Хоч хрещення євреїв було небезпечним, усе ж отець Ковч свідомо й відкрито їх хрестив. За різними даними священик врятував від 600 до 2000 євреїв. Отець Омелян навіть написав листа Гітлеру, із проханням зупинити злочини проти євреїв.
Невдовзі після арешту гестапо, Омеляна Ковча перевезли до концтабору “Майданек, де він став в’язнем за №2399. Тут Омелян Ковч ніс зневіреним віру, надію, любов, сповідав, причащав, хрестив. Як духовна особа, він служив усім людям, незалежно від їхнього походження та конфесійної приналежності.
До останнього подиху отець Омелян Ковч був вірним своєму духовному покликанню – помер 25 березня 1944 р.
Отець Омелян проголошений покровителем душпастирів Української Греко-Католицької Церкви. Нині існує премія імені Омеляна Ковча, а Єврейська Рада України присвоїла йому звання «Праведник України». З 2009 року його визнано покровителем усіх священиків УГКЦ. Пам’яті отця Омеляна Ковча присвячено документальний фільм «Парох Майданека».
Висока порядність священика кинула виклик двом злочинним ідеологіям: нацизму й комунізму, які знищували й руйнували людське існування та життя. Бути людиною в нелюдських обставинах, бачити небо серед пекла на землі, залишатися вірним покликанню християнина у часи війни – ці питання ми ставимо собі сьогодні під час жорстокої, геноцидної війни в Україні. Символом великої жертовності заради порятунку людей, в ім’я торжества життя був і є для нас Великий Українець отець Омелян Ковч.