Одна зима. Один рік. Одна незагоєна рана…

25 січня. Рік тиші без його голосу. Рік болю, що не стихає. Сьогодні минає перша річниця з дня загибелі нашого Воїна Світла – Галацана Олександра Вікторовича — нашого земляка, солдата, оператора-сапера.
Його життя обірвав ворожий обстріл на фронті. У розквіті сил він став частиною українського неба, за яке боровся. Він не шукав слави — він обрав обов’язок. Не гучні слова — а тишу окопів, не страх — а відповідальність, не відступ — а стояння до кінця.
Олександр був із тих, хто тримає землю руками і серцем. Хто знає ціну кожному метру свободи. Хто воює не з ненависті, а з любові — до дому, до села, до України.
Сьогодні – День пам’яті нашого Воїна Світла.
Воїни Світла не зникають. Вони переходять у нашу пам’ять.У небо.У тишу наших молитв.У совість нації…
Світла й вічна пам’ять Воїну Світла