Одного дня до нашого музею завітала молода дівчина і, представившись Мирославою, сказала, що у неї вдома зберігається багато старих фотографій та різні речі, які залишилися ще від її прадіда. А через декілька днів прийшла знову і принесла пакет в якому була стара книга-молитовник 1917 року, ужгородського видавництва «Уніо» та купа родинних фотографій. Серед цих раритетів привертали увагу світлини часів Першої Світової війни, міжвоєнного періоду, радянської епохи. Зі слів Мирослави я довідався, що її прадід Михайло Андрійович Меренич брав участь у Першій Світовій війні, був у російському полоні. У міжвоєнний період вибраний старостою села Іршави (з 1919 по 1935 рр.). У період Другої Світової війни також був виборним старостою, але із-за саботажу розпоряджень угорської влади щодо проведення організації депортації євреїв, був звільнений. За радянських часів працював на домашньому господарстві, ростив сад і особливою його гордістю була велика пасіка на декілька сотень бджолосімей. Помер у 1978 році залишивши всі свої надбання доньці Гелені та прийдешнім поколінням. Зараз цим усім великим господарством опікується внук Василь із дружиною Оксаною та двома доньками Мирославою і Юліанною. Власне їм усім велика подяка за збережену пам’ять про предків і збережені родинні реліквії.
Той хто дочитав цей текст може зараз резонно запитати: а до чого така довга історія про життя Михайла Меренича, якщо все починалося з історії про експонати?
А справа в тому, що серед усіх збережених світлин є декілька доволі унікальних знімків, які до сьогоднішнього дня були невідомі дослідникам нашого краю. На одній зображено будівництво двоповерхової будівлі в якій у майбутньому розміщався уряд та державна школа за часів Чехословацької республіки (початок 1930-х років). Ця будівля на сьогодні більш відома як навчальний корпус Іршавського ліцею №1. Другий знімок теж має відношення до культурного життя Іршави у міжвоєнний період і на ньому зображено духовий оркестр культурно-просвітницького товариства «Общество Духновича». Ще декілька світлин повертають нас у освітнє та духовно-релігійне життя тодішніх іршавчан: свято першого причастя (греко-католицький священик серед дітей у святковому одязі) та учні (клас) з учителем.
Звичайно, привертають увагу й інші світлини. Зокрема Михайло Меренич у формі солдата австро-угорської армії та доволі нетипове фото, де на одному знімку поряд солдати російської та австро-угорської армій. За підписом на звороті та свідченням онука пана Василя це фото зроблено в Одесі, де його дід Михайло перебував у російському полоні. А ще багато світлин, де Михайло Андрійович в оточенні п’ятикутних зірок та портретів Леніна на якійсь господарській виставці презентує свою продукцію – мед. Чи світлини з видом на домашнє господарство, або серед пишних кущів квітів. За свідченням внука пана Василя дід з дружиною дуже любив садити і доглядати за квітами. Декілька світлин розповідають і про літній (?) піонерський наметовий табір (вірогідно в урочищі Ставліш).
Загалом збережені старі світлини родини Галасів відкривають для нас низку цікавих епізодів з життя Іршави та іршавчан і доповнюють наші знання про минуле міста.
А ще саме сьогодні Мирослава, дівчина, яка відкрила для нас цікаву історію, святкує свій День народження. Тож хочу привітати її з сьогоднішнім днем і побажати мирного неба, міцного карпатського здоров’я, щоб на її життєвому шляху зустрічалися тільки щирі та розуміючі друзі. Щасливої тобі долі, шановна імениннице.