🛡️ Олександр Ковінько не звик до війни, він просто навчився у ній працювати. Захищати Україну пішов тоді, коли для багатьох «повномасштабне вторгнення» було лише словосполученням із новин.

❤️ Чоловік прийняв рішення серцем, яке не потребувало пояснень: не бути осторонь. Не міг спокійно спостерігати як ворожі танки плюндрують рідну землю.

🚪 Та потрапити на передову було не так і просто. Деякий час під двері військкомату Олександр приходив, мов на роботу.

🎓 Нарешті – навчання на Львівщині, потім в Англії. Хлопці, з якими опановував військове ремесло, раділи, що проходять вишкіл саме у норвежських інструкторів.

🔫 На Україну Олександр Ковінько повернувся із військовою спеціальністю – кулеметник-навідник.

🔥 На війні, як на війні: був під обстрілами, потрапляв в оточення. Відчуття страху у Олександра, як у і його бойових побратимів, звичайно присутнє. Військовослужбовець знає, що це не слабкодухість, а потужний мотиватор до самозбереження та виконання бойових завдань. Страх не паралізує, він – зосереджує.

🎖️ На сьогодні Захисник виконує бойові завдання на посаді начальника групи, і від його роботи залежить ефективність підрозділу та соціальний захист бійців.

📚 Після того, як проведення уроків у Зіньківському опорному ліцеї вчитель за фахом відклав до мирних часів, пройшло кілька років. Та чоловік налаштований витримувати довгі місяці напруги й відповідальності до самої Перемоги. А потім, коли настане тиша, він просто повернеться додому. Без гучних слів. Щоб працювати далі.

🕊️ Але то – потім, а сьогодні саме на таких вмотивованих людях, як Олександр Ковінько, тримається фронт і війна не ламає нас зсередини.

💪 Мужні і сильні стоять на передовій. У холоді й під обстрілами. З вірою у нас.

🙏 А ми молимося за кожного з них. За всіх своїх Героїв молиться Україна. А материнська молитва гори звертає!