🤲⛪️🤍«ПІД ЧАС ВІЙНИ 95% ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЗНАХОДЯТЬ БОГА», – КАПЕЛАН ЗВЕДЕНОЇ СТРІЛЕЦЬКОЇ БРИГАДИ, ОТЕЦЬ РОМАН

ℹ️Отець РОМАН служить в одному з підрозділів Повітряних Сил у Вінниці, але останні 3 місяці виконує завдання в складі зведеної стрілецької бригади ПС ЗСУ. Має дві вищі освіти – духовну та педагогічну. З 25 років священничого служіння 10 поєднував ще й з викладацькою діяльністю, але з початком повномасштабного вторгнення ухвалив рішення піти в Збройні Сили України.

❓Як Ви стали військовим капеланом? Чи допомагає Вам у службі цивільна педагогічна освіта?

🗣️Мені запропонували стати капеланом одного з полків зв’язку Повітряних Сил ЗСУ, щоб організувати тут душпастирську службу. Це була нова царина як для мене, так і для самих військових. Мені дуже подобається спілкуватися з людьми, до того ж тут став корисним і педагогічний досвід, навики роботи з дітьми. Військові, часом, теж нагадують великих дітей: хтось потребує підтримки, хтось обіймів, хтось – схвалення і визнання, хтось зневірюється, інші, навпаки, – знаходить у війську віру. Всі ми – різні. Девіз служби військового капеланства – «Бути поруч». Отже – підтримати, щоби не трапилося. Маємо через довіру відкривати воїнам шлях до віри, вчитися ставати сильнішими морально й духовно, бо, не зважаючи на всі відмінності, нас єднає потужний чинник: ми – українці. Як священник і як педагог, завжди полюбляю цитувати слова молитви-гімну: «…в єдності – сила народу, Боже, нам єдність подай…»

❓Які моменти, для Вас особисто, були найважчими у капеланській службі?

🗣️Капеланська служба в умовах війни – це в цілому випробування. Адже довкола тривають бойові дії, чи підготовка на фронт. Напруження. Непрості погодні умови, як зараз. При цьому ти маєш організувати польову літургію, сповідати, заспокоїти, спрямувати. В такі моменти дуже важлива підтримка.

❓Що Ви кажете воїнам, які зневірюються або не хочуть виконувати певні завдання?

🗣️Якщо я бачу, що людина перебуває в занепаді духу, то намагаюся, найперше, зʼясувати чинники, які призвели до цього. Далі – усвідомлення самої проблеми, і тоді вже знаходимо шляхи для її вирішення. Важливо не просто хрестоматійно вказати як діяти, а ніби зі сторони, підштовхувати до вибору правильного рішення, що грунтується на основах моралі й віри. А ще, коли це доречно, дуже люблю жартувати. Український народ – дуже мудрий, надзвичайно волелюбний, до того ж в потрібний момент вміє сказати так, що «аж лихо сміється», як писав Шевченко.
Найпершою допомогою у скрутних ситуаціях є віра в Бога і в Перемогу над ворогом. Другою – молитва. Молитва серцем і устами. Третьою – родина, бо її насамперед захищає кожен український воїн. Четвертою – побратими, бо кожен з них – надійне плече і тверда опора.
Я є не лише капеланом для своїх воїнів, а й їхнім побратимом. Я потрібен їм, а вони – мені. Це особлива духовна єдність, на якій тримається українське військо.
В цілому ж, капелан у Збройних Силах України має бути позаконфесійним. Хоч і є представником певної релігійної течії. Тобто священник ПЦУ, наприклад, повинен служити своїм, але і допомагати іншим.

❓Справді бували моменти, коли до Вас приходили невіруючі поспілкуватися, відкрити душу?

Звісно, і неодноразово. Був навіть випадок, коли солдат-мусульманин, який вибував на фронт, прийшов до мене під час церемонії проводів у зону виконання бойових завдань. В такі моменти я зазвичай роблю хлопцям невеликі духовні подарунки: вервички, хрестики, образки, молитовники чи MP3-плеєри із записом Святого Письма. Він попросив і собі щось на згадку. Я здивувався, бо ж це не відповідає канонам ісламу. Але хлопчина відповів, що нехай Бог християнський разом із Аллахом береже його в бою разом із побратимами, бо ми ж боремося за свою країну, хай і маємо різне віросповідання… Це було так щиро, і зворушливо…
На мою думку, під час війни 95% військовослужбовців знаходять Бога. Давня українська народна приказка це говорить: «Як – тривога, то – до Бога!»

❓Що сьогодні, в умовах таких великих випробувань для України, може стати чинником нашої сили, засобом єднання?

🗣️Добре сформульована національна ідея. На превеликий жаль, до нині залишається частина людей, яка ностальгує за радянським минулим або зневірюється через політичні чи економічні обставини. Найкращий момент національного єднання ми мали у 2014 році, але не скористалися ним уповні. Тепер маємо знову повертатися до свого духовного коріння, символів сили, до Бога. Не очікувати, що хтось іззовні прийде і порятує. Ніхто, окрім нас самих, не буде воювати за нас. Мій покійний дідусь, воїн УПА, сказав у далекому 1991-му: «Якось дуже легко далася нам Незалежність, не будуть її цінувати, бо не здобули кровʼю…”Відправляючи воїнів на фронт, завжди цитую слова Ліни Костенко: «Ми – воїни. Не ледарі. Не лежні. І діло наше праведне й святе. Бо хто за що, а ми – за незалежність. Отож, нам так і важко через те…»

🇺🇦РАЗОМ ДО ПЕРЕМОГИ!