ПРОЩАННЯ З МОЛОДИМ ГЕРОЄМ
Знову Захарівщину обпекло горем…
Сьогодні громадою проводжали в останню дорогу молодого хороброго Воїна Світла, матроса Дмитра Рябка із села Козацьке (Росіянівка). Повернувся юнак додому назавжди. Повернувся «на щиті» Героя, аби знайти вічний спочинок на своїй рідній землі, де бігав, зростав, мужнів, де ввібрав смак маминого борщу, де вправно навчався батькових наук.
Траурний кортеж стрічав «живий коридор пам’яті» усіх жителів села, від малого до старого із квітами і Державними символами, на колінах і в сльозах.
Народився Дмитрик у Росіянівці (Козацьке), у багатодітній родині Рябків. По закінченню Росіянівської середньої школи, продовжив навчання в Одесі. Вмілий і майстровитий, згодом працював у складі будівельної бригади у місті. Завжди мав багато друзів і товаришів, був чесним і приємним у дружбі, ввічливий і стриманий у спілкуванні, з усіма підтримував гарні стосунки. Його поважали і цінували.
Як прогреміли страшні часи для України, за віком Дмитро не підлягав мобілізації. Але совість та український дух визвольної боротьби і справедливості покликав юнака. Пішов добровільно на фронт захищати рідну землю, нищити ненависного ворога, російського окупанта.
Служив матросом, навідником відділення морської піхоти взводу морської піхоти. Побратими і командування відгукувались про матроса Рябка лише позитивно. Дмитро, пройшовши навчання в Англії та бойовий вишкіл у Львові, воював чесно і віддано, мужньо і хоробро бив росіянців на Донеччині.
А 19 серпня 2023 року Дмитро не вийшов із бою біля н.п. Красногорівка, Донецької області. Відтоді вважався зниклим безвісти. Довгих 29 місяців чекали батьки Олена Григорівна та Сергій Михайлович, сестрички та братики, друзі, побратими. Чекали і сподівались, мали надію на звістки, сподівалися на диво.
Нещодавна експертиза ДНК підтвердила загибель бійця у серпневому бою.
Дмитро загинув у розквіті молодих сил, з мріями і надіями, у 22 роки!!!
Дмитро не справив свого весілля, не пізнав справжнього кохання, не збудував свого дому, не посадив дерев, не народив дітей… Як жаль…
Вороги забрали життя молодого красеня, статного юнака, гарного друга, маминого синочка, дорогого братика…
Попрощатися з Героєм та вшанувати його пам’ять зібралися рідні, друзі, військові побратими та усі згорьовані жителі села.
«Сьогодні ми громадою висловлюємо щирі співчуття усій великій родині Рябків. Кріпіться, шановні Олено Григорівно та Сергію Михайловичу! Розділяємо пекучий біль втрати усім, хто знав і любив Дмитра. Україна й Захарівщина безмежно вдячна за високий подвиг Героя, його чоловічий вияв борця і патріота! Дмитро, ще такий юний, лише почав вчитися жити, мріяти, будувати плани на майбутнє, але ворог все забрав, спалив, вбив. Дмитро – хоробрий і достойний син України, без вагань приєднався до Сил Оборони, аби захищати незалежність та територіальну цілісність, прагнув вигнати ворога із рідної землі та збудувати своє світле і щасливе життя. Наш Герой пожертвував своїм життям заради своєї країни та всього українського народу, щоб забезпечити майбутнє, можливість жити у мирній вільній державі усім нам. Дмитро мріяв про мир в Україні, мріяв повернутися додому до рідних і дорогих людей…
Війна забирає не питаючи. За собою залишає сльози і смерть. Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної, близької людини, та нехай добрий, світлий спомин про Добровольця-Захисника стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у памʼяті рідних, близьких, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував.
Сумуємо разом із рідними та близькими загиблого, низько схиляємо голови у скорботі.
Нехай душа Дмитра Артемовича знайде вічний спокій, а пам’ять про нього завжди житиме у наших серцях.
Гордимося!
Слава Україні!
Слава її Героям!» – виголосив у прощальній промові Олексій Осійчук.