Пам’яті капітана ЗСУ Лукасевича Сергія Павловича

Сьогодні Ярмолинецька селищна рада з глибоким сумом, вдячністю та честю вшанувала пам’ять нашого земляка, воїна Збройних сил України — Сергія Лукасевича. Сьогодні, 1 січня, минає рік із того трагічного дня, коли перестало битися серце хороброго захисника, який віддав життя за нашу свободу, за мирне небо над Україною.

Сергій Павлович Лукасевич народився 10 жовтня 1997 року. Його життєвий шлях розпочався в рідному Новому Селі, де він навчався у Новосільській загальноосвітній школі. Саме тут формувався його характер — щирий, відкритий, відповідальний і сильний духом.
З раннього дитинства Сергій мріяв стати військовим. Це була не просто мрія — це було його покликання. Він не зрадив обраному шляху, а з гідністю та честю втілив його в життя. Після закінчення школи вступив до Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного, яку закінчив у 2019 році, остаточно присвятивши себе служінню Україні.
Сергій був справжнім патріотом, людиною великого серця й надзвичайної відповідальності. Відданий справі, принциповий і справедливий, він жив і служив із вірою в Україну, з любов’ю до свого народу та з готовністю стати на захист Батьківщини в найтяжчі часи. Під час служби він був відомий під позивним «Святий». Для побратимів Сергій був надійною опорою, для рідних — турботливим сином, братом і дядьком, для країни — справжнім Захисником.
На момент повномасштабного вторгнення Сергій Павлович проходив службу у військовій частині А-3808 у місті Хмельницькому — у 383-й окремій бригаді безпілотних авіаційних комплексів. Як командир зенітно-артилерійського взводу він виконував завдання на території Хмельницької, Дніпропетровської та Полтавської областей, відповідально та самовіддано оберігаючи небо України.
У березні 2024 року Сергія було переведено до 67-ї окремої бригади (в/ч А-4123), де він продовжив службу на Донецькому напрямку. Тут він отримав звання капітана та став командиром 1-ї зенітно-ракетної батареї. Його бойовий шлях пролягав також через Куп’янський і Лиманський напрямки, а наприкінці 2024 року — Курський.
Зв’язок із Сергієм обірвався 1 січня 2025 року.
Уже 3 січня рідні отримали офіційне сповіщення про те, що Лукасевич Сергій Павлович вважається зниклим безвісти.
Почалися довгі й болісні місяці очікування. Десять місяців пошуків, надії, віри й молитви, які тримали родину між болем і сподіванням на диво. Кожен день був наповнений тривогою та надією почути омріяне слово: «Живий».
У листопаді 2025 року стало відомо найстрашніше — було виявлено збіг ДНК, який остаточно підтвердив факт загибелі Сергія. Надія змінилася невимовним болем, а очікування — скорботою.
Сергій Павлович Лукасевич загинув 1 січня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Южний Курської області. Він віддав найцінніше — своє життя — за свободу, незалежність і майбутнє України.
Місцем його вічного спочинку стало кладовище в рідному селі Нове Село.
У Сергія залишилися батьки, сестра, племінниця та бабуся.
Сергій Лукасевич назавжди залишиться в нашій пам’яті як Герой, як син України, який заплатив найвищу ціну за мир і свободу.
Схиляємо голови у скорботі та вдячності перед його подвигом.

Вічна пам’ять. Вічна слава Герою.