Поки вони не вдома – ми не маємо права мовчати

Сьогодні Грабовецько-Дулібівська громада приєдналася до Всеукраїнської акції «Прапор надії» – в пам’ять про всіх, хто зник безвісти, хто перебуває в російському полоні, чиє життя – у невідомості, а серця рідних – у постійному болю.

Ми підняли особливий стяг – Прапор надії. Його кольори промовляють без слів:

• Чорний – символ болю, полону, невідомості. Це тиша, в якій опинилися наші Захисники. Це темрява тривоги, в якій щодня живуть родини, чекаючи хоч якоїсь звістки.

• Білий – це надія, віра, світло, що проривається крізь темряву. Це молитва, яка не згасає. Це любов, що чекає. Це віра в те, що кожен з них обов’язково повернеться.

Разом ці два кольори утворюють Прапор надії – символ незламної єдності всіх, хто чекає, бореться, не втрачає віри.

Це не просто кольори – це голоси тисяч родин, які щодня живуть між чорним і білим: між страхом і вірою, болем і любов’ю.

Ця акція народилася з сердець тих, хто чекає.
Її започаткували рідні військовополонених та зниклих безвісти Захисників, аби привернути увагу до долі тих, хто нині – у неволі. Вперше Прапор надії підняли в Києві біля стін Верховної Ради України.

Тепер він майорить у різних куточках України, єднаючи громади в спільній молитві, у спільному болю, у спільному чеканні. Ми піднімаємо Прапор надії, бо не маємо права мовчати.

Бо за кожним прапором – конкретне ім’я, конкретна доля, конкретна родина, яка кожного ранку просинається з надією: сьогодні буде добра звістка…

Ми молимося за кожного.
Ми віримо – вони повернуться.
Ми не забуваємо.
Ми чекаємо.
Бо Україна – це кожен з них.

Слава Україні! Героям – життя і свобода.

КЗ “Центр надання соціальних послуг Грабовецько-Дулібівської с.р.”