Початок нового тижня знову приніс важкі новини для нашої громади: втратив найдорожче – власне життя, захищаючи Україну, наш земляк, мешканець села Шарівка Верховий Ярослав Анатолійович.

Воїн народився 13 лютого 1970 року у селі Шарівка у звичайній сільській родині. У сім’ї рано помер батько — коли Ярослав навчався лише у 7 класі місцевої школи. Тож мама самотужки ставила на ноги трьох дітей.

Після закінчення школи та здобуття повної середньої освіти Ярослав вивчився на водія, адже понад усе цікавився машинами, любив техніку, вивчав усе, що із цим пов’язано. Що стосується автівок, він не просто досконало знав їхню будову, а «відчував» машину за тим, як вона їде, звучить та за багатьма іншими, лише йому відомими ознаками. По завершенні навчання проходив строкову військову службу. Повернувшись додому, влаштувався на роботу у тролейбусне депо міста Хмельницького. Саме в той час перетнулися життєві дороги із майбутньою дружиною Галиною, яка родом із села Гелетинці Хмельницького району. У 1991 році молоді люди одружилися, створивши гарну, міцну сім’ю. Через рік у подружжя народилася донечка. У цей час сім’я переїхала на малу батьківщину Ярослава, у Шарівку, де чоловік почав трудову діяльність у місцевому радгоспі — працював водієм. Невдовзі тут отримали квартиру від радгоспу. Галина теж працювала у сільгосппідприємстві – дояркою на тваринницькій фермі.

У селі Ярослава усі знали і поважали і як добросовісного працівника, і як щиру, добру людину, готову завжди підтримати та допомогти тим, хто цього потребував. Дбаючи про власну родину, Ярослав їздив на заробітки, його руки і розум завжди цінували у трудових колективах.

До лав ЗСУ Ярослав Верховий приєднався 10 червня 2022 року. Службу розпочав у понтонно-мостовій бригаді. Ремонт автівок, іншої техніки – це було основне завдання воїна, бо ж від цього значною мірою залежала успішність виконання бойових завдань.

«Машина – це його слабкість, – розповідає дружина Галина Верхова. – Бувало колись, що нас хтось підвозив на своїй автівці, то Славік не раз підказував: “Братан, у тебе щось там стукає…” Він знав ті машини на слух».

Так само віддано служив Ярослав Анатолійович Україні. Його робота була необхідною для тих, хто був поруч. Але біда сталася 8 грудня цього року. Під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку воїн був важко поранений. Перебував на лікуванні у військовому шпиталі, дружина та донечка майже тиждень були поряд. Сподівалися щиро, що чоловіка та батька вдасться врятувати. Але серце захисника зупинилося 19 грудня 2025 року.

Невимовний біль втрати прийшов у сім’ю, бо не стало вірного, надійного, працелюбного, турботливого і люблячого чоловіка та батька. У сльозах уся громада, адже сьогодні люди вийшли провести в останню земну дорогу свого Героя-захисника.

Зустрічали траурний кортеж на площі 600-річчя Ярмолинець, створивши живий коридор, прихиливши коліна і серця на знак поваги і подяки. Чин панахиди звершили священники ПЦУ під керівництвом благочинного Ярмолинецького округу о. Миколая Ковалика. Прощальне слово від керівництва громади висловив заступник селищного голови Іван Березовський.

Люди несли воїнові квіти та щирі слова пошани. Місцем вічного спочинку для Героя стало кладовище у рідному селі Шарівка.

Щирі співчуття дружині та донечці, усім рідним та близьким Ярослава. Хай наші співчуття полегшать біль непоправної втрати. А воїну-Герою Верховому Ярославу Анатолійовичу хай Господь дарує Царство Небесне та світлу пам’ять.