Різдво — це про тепло, домашній затишок, спільний стіл і відчуття «ми разом». Але для військових, для їхніх родин, для тих, хто втратили близьких на війні, для тих, чиї рідні вже яке Різдво зустрічають в полоні, це свято болить більше, ніж будь-який інший день у році.

Бо за різдвяною зіркою — бліндаж.
Замість куті — сухпай.
Замість обіймів — «+» в сигналі.

Для військового Різдво — це не тиша й спокій. Це бойовий виїзд, це холод, це втрати. Це момент, коли особливо гостро відчуваєш, заради чого і заради кого ти там — і водночас, як далеко ти від тих, кого любиш.

Для родин Різдво — це стіл із порожнім стільцем. Для когось цей стілець — в очікуванні, для когось — порожній назавжди. Це діти, які чекають не подарунків, а тата чи маму. Це одне бажання на всіх, коли сходить перша зірка. Це тривога, яка не має вихідних.

Ці свята — не про гучні застілля. Вони про витримку. Про любов на відстані. Про любов у різних світах, яка не минає. Про довге очікування.

Тому якщо цього Різдва поруч із вами є родина військового — обійміть їх.
Якщо бачите військового — подякуйте.
Напишіть, підтримайте, не мовчіть.

Бо для них Різдво — це не вихідний.

Бо сьогодні десятки тисяч родин мають змогу зустріти різдвяні свята разом лише тому, що десятки тисяч родин вимушені зустрічати їх порізну.