Рік болю, пам’яті й вдячності…

Сьогодні минає рік від дня, коли ми провели в останню путь Героя — сержанта Анатолія Загорського… Рік, як він спочив на Алеї Слави в Теофіполі.

Анатолій Миколайович народився 28 січня 1977 року в селі Антонівка. У 1983 році розпочав навчання у першому класі Теофіпольської загальноосвітньої школи №1, яку закінчив у 1992 році. Після школи продовжив освіту в Теофіпольському СПТУ №34, де здобув фах механізатора.

У період з 21 червня 1995 року по 3 листопада 1996 року проходив службу в лавах Національної гвардії України.
З 1998 по 2015 рік працював у селищі Теофіполь трактористом-машиністом, а згодом — комбайнером.

Служив у лавах Національної гвардії України. Брав участь в антитерористичній операції у 2015–2016 роках. А з початком повномасштабної війни — 05 березня 2022 року — знову без вагань став до лав Збройних Сил України.

Навіть отримавши важке поранення, він продовжив службу. Бо був таким — сильним та вірним присязі. За мужність і відвагу був нагороджений численними військовими відзнаками.

Рік і десять місяців Анатолій вважався зниклим безвісти…
Місяці надії, болю й очікування для рідних.
Аж поки правда не вдарила безжально:
08 березня 2023 року Анатолій Загорський загинув, виконуючи бойове завдання на Донеччині.

У рідному селі Кунча його згадують як доброго, товариського, надійного чоловіка, людину, на яку можна було покластися завжди.

13 січня 2025 року він повернувся додому — назавжди.
Повернувся Героєм.
Повернувся, щоб жити у нашій пам’яті, у серцях, у тиші Алеї Слави.

🕯️ Вічна пам’ять і вічна слава Герою.

Схиляємо голови перед подвигом Анатолія Загорського.

Пам’ятаємо. Дякуємо. І не пробачимо тим нелюдам-рашистам.